Сльози біля підніжжя Хреста
По Його тілі стікала кров. Тернові голки впивалися в голову . З вуст, які звіщали слова, що дали початок цього світу, проривалися стогони агонії. Солдати били Його. Бичували. Мучили.
Його вигляд, коли Він проходив вулицями Єрусалиму, несучи на рваній у кров спині Свій хрест, змусив багатьох здригнутися. Лице Бога, на яке не міг дивитися під страхом смерті Мойсей, втратило всякий людську подобу: «І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі» (Ісаї 52:14). Жінки ховали дітей, щоб ті не бачили криваве місиво побитої плоті. Чоловіки сміялися над ним. Солдати підганяли палицями. Ангели в жаху закричали.
Кожне пророцтво про Його страждання збулося. Засуджений і гнаний, Він був схоплений. Його вівці розсіялися, коли вороги вразили його. Один із друзів зрадив Його поцілунком. Він не знаходив спокою, поки вони били Його, плювали в Нього, глузували з Нього всю ніч. На ранок Він підставив спину тим, хто бив Його, Свої щоки тим, хто хапав Його за бороду.
Він зробив крок у бік Голгофи, немов ягня, яке йде на забій.
Його любові присвоїли «рейтинг для дорослих»
Я пам’ятаю, як вперше подивився фільм «Страсті Христові». Вид римських воїнів, пронизуючих Його тіло, глибоко пронизував і мою душу. Кров. Крики. Страждання. Відтоді я вже не міг мимохідь говорити людям, що Христос помер за них. Ця сцена зруйнувала кліше. Ця сцена була жахливою, страшною. Сцена жорстокості з фільмів із «рейтингом для дорослих».
Я рідко плачу, але вигляд пролитої на римський двір крові Христа, змусив мене розплакатися. Коли вони приставили цвяхи до Його рук і ніг, на очах у Його матері, кожен удар молота відгукувався в моєму серці. Чи може бути щось трагічніше?
Я мало думав про Його рани. Я недостатньо плакав над Його стражданнями. Але, що Ісус говорить всім нам, які оплакують Його страждання? Дві тисячі років тому Він сказав тим, які плакали за Ним: «Не плачте за мною, плачте за собою».
Тиша на знімальному майданчику
Один із жахів Голгофи — приниження: «Вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу» (Євреїв 12: 2). Страта була публічна. Засуджених зазвичай роздягали догола. Пророцтво звучить так: «Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою» (Псалом 22: 8). Одна справа страждати, інша — страждати на очах народу, який тебе принижує.
На Його адресу сипалися не лише знущання. Група жінок йшла за Ним, оплакуючи втраченого пророка. Вони йшли за Ним, проливаючи на Його краплі крові краплі сліз, як і багато хто з нас.
«Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!» (Луки 23:28).
Ця частина страстей до фільму не потрапила.
В ту Страсну п’ятницю Ісус звернувся до тих, хто Йому найбільше співчував і попросив не супроводжувати Його сльозами. Він вирішує страждати без їх жалоби.
Не плачте за мною
Ісус не потребував їхніх сліз дві тисячі років тому і сьогодні не потребує наших сліз, хоч така думка сьогодні і не буде популярно. І тому нам важливо дивитися на Його страждання очима віри.
Не плачте за мною, каже Він
Я рятую Свій народ. Я молився і знаю волю Отця про цю чашу, хіба можу я не випити її: «Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, – чи не мав би я її пити?» (Йоана 18:11)? Мої руки охоче хапаються за це древо, тому що жертва моя — творити волю Мого Отця: «Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити.» (Йоана 4:32, 34). І Його воля сповнена слави: Він послав мене служити і віддати життя як викуп за мій народ. Моє тіло зламано, моя кров пролита за вас: «І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.» (Луки 22: 19-20). Чи може бути більшою любов, ніж покласти Своє життя за когось? «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я.» (Йоана 16: 20-22).
Не плачте за Мною:
Я не безпорадна жертва. Я — цар-воїн із тисячами ангелів в моєму розпорядженні на перший поклик: «Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Матея. 26: 53). Одне слово, і весь цей жах закінчиться. Одне слово, і Рим буде знищений. Одне слово, і всі будуть навічно засуджені. Але я був посланий врятувати світ, а не засудити: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йоана 3:17). Повірте, жодна армія, жодна людина не зможе відібрати у Мене життя. Я складаю його сам, але я встану знову: «Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, – бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він – наймит і не турбується вівцями. Я ж – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один пастир! За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь» (Йоана 10: 11-18).
Не плачте за мною:
Я переможець. Ви бачите мої ноги в синцях і сумуєте, але дивіться очима віри і побачите розтрощений череп змія (Буття 3:15). Хоча я йду як агнець, я перемагаю як лев, а не жертва, буде висіти на хресті: «Тоді один із старших каже мені: «Не плач, ось переміг лев від племени Юди, паросток Давида, так що може розкрити книгу й сім печатей її.» І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю.» (Одкровення 5: 5-6). Я Цар, який буде правити Всесвіту. І я зроблю Хрест Своїм скіпетром. Коли вони піднімають мене, я кидаю ворогів до Моїм ногам: «Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком» (Псалом 109: 1). За моїм тріумфальним входом слідує тріумфальний вихід. Чому ви плачете в годину мого прославлення «Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!»» (Йоана 12: 27-28)?
Не плачте за мною:
Гряде неділя. Я часто повторював, що через три дні я воскресну (Матея. 16:21 17: 22-23, 20: 18-19). Сьогодення наповнене немислимою темрявою, неймовірною болем і неймовірним страхом, але скоро прийде неділю. Рука Мого Отця крушить Мене, нечестиві вбивають мене, мої учні розбіглися, але кажу вам, гряде неділю. Мене чекає радість, і це додає мені сили триматися. Мене чекає корона. Мене чекає нескінченне свято. Мене чекає викуплений народ. Мене чекає вічна слава. Мене чекає Батько. Не плачте про мене.
Плачте над собою
Ісус не зупиняє їх сльози повністю, Він перенаправляє їх: «Не плачте наді Мною, а плачте за собою і своїми дітьми». Скоро Божий гнів наздожене людський гріх. Народ, що відкинув свого Месію,а не Ісус, заслуговує жалю. «Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас!»(Луки 23: 29-30).
Плачте за собою:
Я можу нести свою чашу, а ось ви свою ні. Рим вб’є ваших дітей на ваших очах. Звір, із яким ви змовилися сьогодні, буде завтра оточувати вас. Ваші муки будуть настільки важкими, що відкладіть свої на той страшний день.
Мої страждання закінчаться зі смертю, а ваші можуть не закінчитися. Багато взивають до гір, щоб ті накрили їх, але це зможе хіба що позбавити вас від римського суду — від Божого суду вони не позбавлять. Правосуддя не зупиняється за межею смерті. Він — Бог живих і мертвих (Діяння 10:42). Його помста. І Він помститься (Євреїв 10:30). І це страшно — потрапити неприкритим в руки живого Бога (Євреїв 10:31).
Плачте через свої гріхи. Милі дочки, пролиті за Мною сльози не приносять користі, якщо вони пролиті через страждання, а не через гріх. Багато плачуть через Мої страждання, але не через гріхи, які до цих страждань привели. Ви побачите перед собою жах, коли я взяв на Себе гнів за цей гріх, щоб мій народ знайшов мою праведність: «Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.» (2 Корінтян 5:21). Якщо вже плачете, плачте через похіть, що забиває ці цвяхи глибше, плачте через брехню, яка впивається голками в мій лоб, своє боягузтво, яке атакує мене, і гордість, що веде мене на Голгофу.
Це був мій гріх
Чотири роки поспіль я дивився «Страсті Христові», щоразу не стримував сліз, хоча і не був врятованим і народженим згори. Щоб розплакатися при вигляді страждань Христа, не потрібне відроджене серце, — світ сповнений чуйних людей, здатних розплакатися від печалі. Відроджене серце потрібне, щоб оплакувати те, над чим я рідко журився — моїми гріхами: «Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники! Освятіть серця, двоєдушники! Гляньте на ваші злидні, сумуйте і плачте! Сміх ваш нехай обернеться у плач, а радість – у смуток! Смиріться перед Господом, і він вас підійме!» (Якова 4: 8-10).
Свідки страти Ісуса дві тисячі років тому теж не бачили своїх гріхів, які прибили Чина Божого до хреста: «Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти?»(Ісаї 53: 8). Для них жах був «там», а вони були лише безневинними свідками. Вони не зрозуміли значимості хреста. Вони плакали і плакали, але не полюбили.
Схиляючись біля хреста, ми повинні плакати, але не з жалю. А з вірою. Ці сльози не висохнуть у понеділок після Великодня. Ці сльози викликані гріхами, які прибили Господа на хресті. Ці сльози проголошують Його Царем-переможцем.
