Кожен із нас має досвід сповіді. Однак до кінця не усвідомлює собі, що це зустріч із Богом. Бо для більшости з нас — це Таїнство покаяння, яке ми сприймаємо для себе як місце, де можемо очиститися та позбутися своїх гріхів. Так, це правда, але не остаточна. Бо не усвідомлюємо собі, що кожна сповідь — це зустріч із Богом, із тим, який не лише прощає мені, але найперше любить мене і вірить у мене.
Коли поглянути на наше життя, то кожен із нас має своїх друзів та приятелів. У трудні хвилини вони підтримують нас, а ми, своєю чергою, їх. Однак трапляються хвилі, коли ми буваємо невірні нашій дружбі і підводимо друзів, а то навіть і зраджуємо їх. А також бувають не раз миті, коли друзі невірні нашій дружбі. Ми ж можемо пробачити це їм, навіть не раз, однак за черговим випадком їхнього проступку рано чи пізно скажемо: досить з мене такої дружби, краще не завдаваймо болю один одному і розійдімось.
Коли ж ми уважно розважимо і придивимося, як до нас ставиться Господь, то відкриємо для себе щось унікальне, складне і трудне до усвідомлення. А саме: як би часто ми не зробили той чи інший поганий учинок чи гріх, скільки разів ми не образили б цим Господа, однак коли приходимо до сповіді, Він нам усе прощає. Чи могли б ми очікувати на таке прощення від людей, наших друзів? Після чергового разу, коли ми були б невірні нашій дружбі, вони сказали б: ну ти як хочеш, але з мене досить такої дружби. Однак Господь зі свого боку завжди залишається вірним. Він не тільки прощає нам, не тому лише, що багатомилосердний, але і тому, що вірить у те, що ми можемо змінитися, навіть коли самі в це не віримо. Бог повірив у кожного з нас в часі своєї смерти і Воскресіння. Тому ніякий наш гріх не є підставою для Бога розчаруватися у нас. Тому сповідь — це унікальне місце, де ми зустрічаємося з Богом, який милосердий і давно вже повірив у кожного з нас.
