Порозважаймо над Господніми Страстями перед Пилатом. Таку тему для медитації сам Господь Ісус дав св. сестрі Фаустині (Фрагмент із Щоденника “Милосердя Боже у моїй душі” Святої Сестри Фаустини Ковальської – 81) коли вона хворіла, над такою темою роздумати запрошую і всіх нас.
Маємо чотири Євангелії, де згадана сцена Ісуса перед Пилатом.
Марко
Марко описує Ісуса перед Пилатом у 15 главі. Ісуса повели до Пилата вже з самого ранку (Мр. 15,1) після відречення Петра і нічних знущань в темниці, про які Євангеліє не згадує, але про які увесь світ дізнається за словами святого Єроніма на Страшному Суді, що Господь Ісус там витерпів (зрештою про ці знущання над Ісусом в темниці можна почитати і в одному з приватних об’явлень, колись читав якось про це). Марко часто вживає слово “всі”, “увесь” і у цьому випадку каже “увесь синедріон”, наче трохи перебільшує.
“Зв’язавши Ісуса… Та, яку небезпеку ніс Ісус не зв’язаний? Ісуса зв’язує тільки одне – наші гріхи!
Пилат не вітає Ісуса, але зразу питає, чи Він цар? Пилат боявся, бачив заколот, що дедалі більше зростав серед натовпу. Однак Ісус відповідає: “Ти кажеш” (Мр. 15,2).
Друге питання Пилата до Ісуса, як реакція на обвинувачення з боку первосвященників. Господь не відповідає нічого більше, бо розуміє що це без сенсу. Приймає це терпіння за наші численні гріхи, осуд, наклепи, фальшиві доноси.
Мовчазна постава Ісуса промовляє, однак натовп цього не розуміє.
Ісус вчить навіть у терпінні, як потрібно реагувати на неправдиві обвинувачення – мовчи, здайся на Бога, Він сам Тебе оправдає. Бачимо такі приклади з життя багатьох святих. Наприклад, святий Ґерард, коли його несправедливо обвинуватили що він звів дівчину, святого покарали, однак в свій час Господь вивів на чисту воду такі лихі задуми лукавого.
Цікавим є десятий стих, де Марко каже що Пилат знав, що Ісуса видали через заздрощі. Знав, але нічого не вдіяв, щоб звільнити Ісуса. Знати і робити протилежне – це страшно, це дорога в пекло. Бо знаю, що це гріх, але грішу, а потім сподіватися, що висповідаюся… Та Господь знає чистоту наміру, Його не обманиш.
Заздрість – один із семи головних гріхів, на який хворіли душі деякі первосвящеників. Та справжні священники такого би не вчинили.
Заздрість засліплює, тому не дивно що первосвященики підбурили народ.
Пилат показує себе як слабка людина, яка не може сам прийняти рішення, це ознака нестійкості душі, він не вбачає в Ісусі Месію, зрештою для нього він просто “той” (Мр 15,12), а не Господь…
Та пригляньмося до Серця Христового що воно ще терпіло перед Пилатом…
Крик – це не відповідь, це зовнішній вияв емоцій. Тож рішення про Ісуса прийняте на емоціях..
Пилат хоче виглядати розсудливим чоловіком, розуміє, що Ісуса видали через заздрощі, і що Він не вчинив ніякого зла. Однак натовп кричить: розіпни його!
Читав, здається в блаженої, Анни-Катарини Еммеріх, що увесь натовп, який кричав “Розіпни!” був одержимий злими духами. Уявіть тільки, що терпіло в той час Серце Ісуса: тиждень тому “Осанна!”, а тепер – “Розіпни!” Яка людина нікчемна: одержавши ласку – знов її втрачає через низьку, брудну, жалюгідну приємність.
Що ж зробить Пилат? Невже відпустить Ісуса? Та де там… Марко каже, що він “бажав догодити юрбі” (Мр 15,15). Не можна одночасно служити Богові і мамоні, маємо бути цього свідомі.
Що найгірше, Пилат не розпізнав в Ісусі Бога, як страшно, не побачити Бога в Бозі, не зрозуміти Божих відвідин..
Пилат повів себе, як великий негідник, і, як на мене, особисто причетний до злочину вбивста Ісуса. Зовнішній жест: вмив руки…
Ти вмив руки, але твоя душа залишилась такою ж брудною і темною, як була. Пилат видає на бичування Господа Ісуса, а опісля на розп’яття. Хтось скаже, що це все і так мало статись, так це правда.
Але ми роздумуємо над конкретними діями, конкретної людини.
Пригляньмося до інших євангелистів, які нові деталі можемо побачив там?
Матей
Матей підкреслює, що Ісус не відповідав Пилатові (коли він Його повторно запитав) ані на одне слово (Мт. 27,14), немов би підкреслюючи незмінно мовчазливу поставу Ісуса. Вчімося від Ісуса мовчати. Адже часто мовчання значно промовистіше за будь-які слова.
Далі бачимо, що Бог промовляє і в інший спосіб: через жінку Пилата. “Нічого не роби праведникові тому…”. Однак, Пилат не слухає, для нього це тільки сон…
Марко говорить, що первосвященики підбурили народ (Мр. 15,11), натомість Матей вживає інше дієслово для вираження тої дійсності: “намовили”, щоб замість Ісуса їм відпустили Варавву, тобто взяли на свої, вже й без того грішні, душі ще чужі гріхи.
Євангелист Матей, ніби бажаючи оправдати Пилата, каже, що той бачив, що нічого не вдіє (Мт. 27,24). Грішити чи це не грішити, смерть чи життя… Це вибір, який Бог завжди залишає за кожним із нас.
Лука
Перше, що кидається у вічі у цій драматичній сцені – суд первосвящеників (Лк. 22,66). Суд людський не Божий. А людський суд може бути несправедливий. Однак Ісус приймає цей суд, щоб спасти нас від справедливого суду Божого.
Господь, будучи перед Пилатом, терпить несправедливі оскарження (Лк. 23,2), коротко їх можна перелічити:
– підбурює народ (чи таке було?!);
– забороняє кесареві податок (пригадайте, як Ісус казав: віддайте Богові Боже, а кесареві кесареве).
Пилат, як каже Лука, спочатку не знаходить вини в Ісусі (Лк. 23,4). Також Лука вказує, на відміну від Матея і Марка, що Пилат дізнавшись про те, що Ісус галилеянин відіслав Його до Ірода Ще одне терпіння Господа Ісуса перед Пилатом: Ним потурають, з одного несправедливого суду на інший.
Пилат вкотре заявляє, що не знаходить в Ісусі ніякої провини! (Лк. 23,14), ба більш, каже: “він не допустився нічого, гідного смерти” (Лк. 23,15). Так, Ісусе, ти не допустився нічого, це розумів навіть Пилат. Це ми допустилися гріха, що власне гідне смерті! Однак Ти приймаєш ці Страсті щоб нас спасти, Господи, слава Тобі!
У виборі між гріхом і правдою, людина вибирає гріх. Насолода гріха завжди коротка, а біль душі інколи залишається на все життя, а то й на вічність…
В образі Пилата бачимо особу слабку: має бажання, однак схиляється до зла, щоб не втратити свого становища.
Йоан
Безгрішний Ісус стає злочинцем (Йо. 18,30), щоб нас злочинців оправдати. В Йоана бачимо, як на питання Пилата (“Ти цар юдейський?”), Ісус відповідає питанням: “Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?”
Бачимо Спасителя, наче намагається промовити до Пилата, але Бог в Ісусі сприймає людину, як особистість, для Нього важливо особистий контакт з душею.
Царство Ісуса не від світу цього, царства гріха, несправедливості і омани. Однак Ісус приносить людям світло та істину.
Тільки в Йоана бачимо такий розлогий діалог Ісуса з Пилатом, який в дечому нагадує розмову з Никодимом, тільки наслідки таких розмов звичайно що різні, перший не пізнав істини, а другий пізнав…
Бог ніколи не відповідає на питання людини за якими стоїть певне лукавство, тому Пилат не на всі питання отримує відповіді. Також в Пилаті видно родзвоєння: з одного боку хотів відпустити Ісуса (Йо. 19,12), а з іншого, в кінцевому результаті – видав його на розп’яття (Йо. 19,16). Це образ людини, яка бореться зі спокусою, однак пізніше грішить.
На завершення, щоб підсумувати наші євангельські роздуми над Господніми Страстями перед Пилатом, пригляньмося до Медитації Альфонсіанської на цю тему.
Святий Альфонс каже: щоразу коли ми грішимо то видаємо Ісуса на розп’яття.
“Як натовпові Ісус і Варава були представлені до вибору, так і Небесний Отець мав до вибору, кого хоче рятувати: свого Сина чи грішника. І оце Небесний Отець заявив: Нехай помре мій Син, тільки би грішник спасся”.
Ісус теж терпів за велику невдячність і підлість людей: тільки що казали “Осанна”, а вже “Розпни”… Стільки чуд зробив – а вони такі невдячні…
Натовп засліплений, гріх засліплює… Та будьмо обережні, щоб нас гріх так не засліпив, що ми прозрієм аж у пеклі, коли буде вже пізно. Тому Церква постійно закликає до покаяння – це неустанний процес, який триває все життя, якщо людина не буде каятися постійно за свої гріхи, то вона автоматично буде грішити, тобто прямувати до пекла, а цього власне хоче диявол. Не даймо себе обдурити.
Молімося
Мій Господи, скільки раз грішив, стільки раз як жиди поступав з Тобою. Мав вибір чого зректися: Тебе чи тої брудної приємності. Я ж відповідав: волію цю приємність, не дбаю про втрату Бога. Так тоді говорив, мій Господи, однак тепер зі всього серця жалію і заявляю, що Твою ласку кладу вище ніж усі приємності і скарби світу.
О доброто безмежна, мій Ісусе, люблю Тебе понад усе; Тебе тільки прагну і нічого більше. – Мати моя болісна, Маріє, випроси мені святу витривалість.
