ЗА ЖИТТЯ…

Читай також

  • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
  • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
  • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
        • ЗА ЖИТТЯ…


          Із сутінків прожитої ночі поволі виринає новий день. Завжди.

          Кожного ранку. Імлистий світанок неквапно розгортає перед людською уявою ще незнайомий обрій. Перші промені тихого сонця поки несміливо вимальовують контури нового дня. Ніч залишилася позаду. Там було темно і страшно. Спершу – безкрая пустеля, від якої неможливо втекти. Навкруги ніби метушилися якісь люди, але ніхто тебе не помічав. Ти безпорадно стогнав від болю, нервово стукаючи тісно затисненими кулаками по дзеркальних фасадах перехожих, але твої удари пронизували їхні долі, не дозволяючи тобі залишитися в жодній. Тебе не відчували і не зауважували. Безпритульним вигнанцем доводилось нишпорити у пошуках власної історії. Та скрізь – суцільна нездоланна пустеля, куди б не сягав погляд. А потім раптом якоїсь миті твою пустелю огорнула темрява. Непроглядна тісна темрява безіменної ночі. Холодно, порожньо і темно. І ти корчився від болю самотності в очікуванні тієї миті, коли нарешті переконано захочеться погасити темряву: швидко натиснути на якийсь вимикач – клац…

          Темряву лікується надією. Навіть у непроглядно темній пустелі земля, на якій безпорадно лежиш сьогодні, не припиняє рухатися, наближаючи до тебе вузьку смужку світла на обрії твого світанку. Ти не один. У твоїй темній пустелі обов’язково шукає виходу хтось зовсім нікому непомітний, як нікому непомітним є ти. Не вагайся простягнути власну руку, пронизуючи свій страх і сором, щоб у порожній і холодній темряві відшукати чиюсь самотність, чиюсь порожнечу, чиюсь загубленість. Хтось очікує тебе у власному стражданні. Разом вам стане тепліше. І ніч, розділена з іншими, стає коротшою. Не дозволь собі задрімати – шукай.

          Світанок підкрадається тихо й непомітно. Світло нового дня нишком пробирається до глибин твоїх сутінків. До глибин свідомості теж. Скорчені паралічем жили розпружуються і раптом ти відчуваєш, як по них стрімким потоком знову несеться тепла кров. То життя. Воно починає бігати електричними мурашками вздовж твоїх м’язів, чистим свіжим повітрям зворохоблюючи вітрила легень. А твоя рука мимоволі здіймається в повітрі, розчісуючи кошлату гриву ранкового вітру. Так, це – життя: дар і відповідальність. Воно впевнено повертається після кожної темної ночі. Тоді до вух починає долинати галасливе цвірінькання горобців. А погляд нарешті помічає зелену траву, що, як у дитинстві, знову шурхотить під босими стопами. Однозначно, без жодного сумніву, то воно – життя. Таке дійсне і багате у крихітних дрібницях. Життя важко збагнути, його спершу слід відчути.

          Уявляєш світ без Діснеївських Міккі Мауса та Гуфі, що упродовж десятиліть розмальовують строкатою радістю дитячі сподівання? Без гучного “Я маю мрію!” Мартіна Лютера Кінга, що подарувало особисту гідність десяткам мільйонів людей? Без “Оди до радості” Людвіга ван Бетховена, що стала піснею об’єднаної Європи та симфонією людської надії? Уявляєш? А вони також пройшли крізь власні пустелі та у непроглядній темряві шукали того ж вимикача, намагаючись погасити болючу темряву. І все те щастя, яке їм вдалося подарувати людству своїм життям і боротьбою, також могло ніколи не народитися із темряви їхніх пустель. Кожен із них уже споглядав межу, через яку спробував переступити. Їх боліло. Але, на щастя, вони не згасли. Вистояли до світанку. Дочекалися. Світ, у якому стає менше людей, стає менш людяним. І відповідальність за це на кожному з нас. Навіть коли до нестями болить.

          Повір. У новий день. Він завжди існує. У тобі живе хтось неповторний, хто заслуговує на власний світанок. Дочекайся. І відвага твоя стане тобі нагородою, що вогником надії запалає в чужих очах, зігріваючи та освітлюючи комусь шлях. Бо ти не злякався пустелі та ночі, а вирішив боротися до кінця. За життя…

          Андрій Зелінський, ТІ

          Читай також

        • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
        • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
        • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.