Бог нам явився смиренний, покірний, битий і мучений та вбитий. Він показав, що немає такої безодні, де б він не зійшов, немає такого місця, де б він не міг бути присутній.
Через воплочення Христос нам вказує, що ніхто Йому не чужий, у кожного Він вірить. Бог став людиною, щоб ми могли повірити в себе й інших людей. Якщо так, то ми можемо зустрітися з кожною особою, не потрібно відвертатися від когось, щоб повернутися до другого. Бо ж за кожного Господь віддав життя. Христос повірив у кожного з нас. Не тому, що не знав, хто ми, але знає нас до самих глибин. Тому Христос не перестає вірити у кожного з нас.
Тому треба намагатися кожного зустрічати, як вчив апостол Павло, щоб ми приймали один одного, як нас прийняв Христос (див. Рим. 15, 7) — не очікуючи, щоб ми стали кращими або такими, якими він хотів би нас бачити, а такими, якими є насправді. Бо коли огорнути людину любов’ю, як вогнем, то вона неодмінно зміниться.
Важливо нам, християнам, цю віру і любов до кожної людини пронести через ціле життя — однаково ставитися як до вірних, так і до невірних. Треба, щоб кожна особа знала, що коли вона загубить віру в себе, то в неї вірить не тільки Господь, але і кожен християнин.
Владика Венедикт АЛЕКСІЙЧУК
