Заглиблюючись у розуміння того, яке наше покликання як християнина, то можемо ствердити, що ніхто не зможе до кінця збагнути, з якою метою Господь кличе до того чи іншого.
Коли ми застановляємось над значенням слова «покликання», то розуміємо, що йдеться про поклик Божий, про Божу ініціятиву. Він є Той, хто кличе. Отже, основою кожного християнського покликання є сам Бог. Він є Тим, хто обирає людину до то чи іншого. Отже, покликання кожного з нас завжди залишається таїнством — містерією Божого вибору.
Святе Письмо неодноразово нам наголошує про це. Боже покликання на початку зазвичай закрите для всіх нас, його можна порівняти зі зерном любови, яке Бог сіє в наших серцях і яке поволі розвивається, і лише з часом ми можемо зауважити його присутність. Так пророк Самуїл, коли Бог покликав його помазати Давида на ізраїльського царя, зустрівся з таємничістю Божого вибору. Пророк очікував, що старший син Єсея Еліяб є тим, кого Бог покликав, але отримав таку відповідь: «Бог не дивиться так, як дивиться людина» (1 Сам. 16, 7). Те, яким чином Христос вибирав своїх апостолів, не піддається людській логіці. Якщо можемо припустити, що Бог вибрав Натанаїла, бо у ньому не було лукавства, то вибір усіх інших апостолів залишається для нас таємницею.
Заглибившись у своє особисте життя, кожен із нас може розповісти історію свого життя, вказати на тих чи інших людей, на події чи обставини, які мали вплив на нас. Проте ми завжди свідомі того, що остаточно сам Господь покликав нас до цього життя. Покликання — це не короткотривалий момент, в якому ми вже стаємо дозрілими особами. Ми ж можемо лише пробувати роздумувати, чому Бог кличе людину до того чи іншого, але не можемо ніколи і нікого покликати, не можемо стати на місце Бога, ми не в змозі «виготовляти» покликання, чого б то не стосувалося. Хочу наголосити: це суто Божа прерогатива.
