Можна зустріти як Бога, так і людину лише в реальності. Не в минулому, не в майбутньому, але лише тепер. Часто в наших стосунках із Господом є лише формальність, лише релігійність. Ми лише виконуємо ті чи інші обряди, однак не зустрічаємося з Богом.
Що є добрим знаком і критерієм того, що ми не маємо реальної зустрічі з Богом? Здавалося б, ходимо до храму на богослужіння, особисто молимося, однак це нас мало перемінює. Це знак для нас, що ми виконуємо ті чи інші обряди, ритуали, однак зустріч із Господом до кінця не відбувається. Головне для нас — зустріти Бога.
А тоді свій досвід зустрічі передавати іншим. Саме тому наша проповідь не є сильною, бо, не переживши досвід зустрічі з Богом, не можемо про Нього проповідувати, не можемо передавати досвід Бога, якого ми не зустріли.
Нелегко повірити, що Бог хоче, аби я розбудовував Царство Боже там, де Він поставив мене. Щоб там я щось робив, бо я на це здатний! Я не можу спасти, змінити світ чи змінити цілу Церкву, суспільство, яке нам не подобається, але я можу зробити щось конкретне, чітке, саме тут, де Бог мене поставив. Важливо вірити в те, що Бог поставив, що це не набір випадковостей. Нічого просто так в житті не складається. На підтвердження цього Господь каже знамениті слова: «…ні волосинка з голови не падає, щоб на це не було Божої волі» (пор. Мт. 10, 30). Бог потребує мене на цьому місці, Він сподівається на мене, вірить у мене. Може, я часом розчаровуюся собою, входжу в кризи, знеохочення, але Бог ніколи не знеохочується в мені. Він і далі вірить у мене.
