Осудження – це перш за все негативні висловлювання на адресу людини. Причому не віч-на-віч і не в її присутності, а за спиною. Заздрість, ненависть, лукавство або страх часто не дозволяють людям говорити про щось одне одному відверто, і це роблять «позаочі». Справжня мета осудження – це перш за все принизити людину, і піднести себе. Це гріх і до цього ні в якому разі не можна звикати.
Конструктивна ж критика набагато корисніша. Вона звернена безпосередньо до людини, мотивована не заздрістю або ненавистю, а любов’ю і добром до ближнього.
Мета конструктивної критики піднести людину, вказати на промахи і допомогти виправитися. Засуджуючи ближнього, я неодмінно буду засуджений іншим. Те, що я не сказав людині особисто, я не маю право говорити за її спиною. Люди, які живуть за цим принципом, завжди матимуть належну повагу та пошану від інших.
Ми не знаємо, що діється в серці людини і що спонукає її приймати неправильні рішення або здійснювати погані вчинки. Але ми можемо зробити висновки з нашої реакції на них. Дуже часто перебільшена реакція або тенденція часто засуджувати інших випливає з придушення наших власних прагнень або того аспекту нашої особистості, який ми заперечуємо і засуджуємо в собі. Інша людина стає свого роду дзеркалом.
Щоразу, коли хочеться осудити ближнього, варто згадати свій гріх, за вчинення якого було дуже соромно. Пригадати історії з Євангелія, як в таких ситуаціях чинив Ісус? За засудженням часто ховається наш егоїзм, коли людина поводиться не так, як ми від неї очікували.
Кожен з нас помиляється, падає, йде не тими дорогами. Саме тому Бог вчить нас не судити нікого, але до всіх без винятку бути милостивими, молитися за них і благословляти – навіть тих, хто, на нашу думку, цього не заслуговує.
Підготувала Тетяна Трачук
