Христос називає “вбогими духом” людей, які у якийсь момент забувають про себе

Читай також

  • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
  • Християнин формується не так через вишколи, як через молитву — особисту та спільну
  • Всемогутній Боже, через заступництво Катерини зміцни нас у вірі
        • Христос називає “вбогими духом” людей, які у якийсь момент забувають про себе

          Життя у більшості дуже прораховане і підраховане. Скільки, коли, як, де, з ким. Ми добре вивчили закони цієї калькуляції. Потім спокійнісінько переносимо це у сферу релігійного досвіду.

          Люди часто охоче запаковують себе у ящик прорахованості. На багато питань, поведінку осіб, поставу знайомих, друзів – ми вже маємо готові відповіді. З життя зникає свіжість тоді, коли зникає таємниця. Коли ми вже все знаємо! Часто люди хочуть отримувати від священників готові відповіді. А священники помилково починають вірити, що вони здатні це зробити. А можна трохи не так: можна просто взятися за руки і шукати разом, запитувати в Бога. Не спішити давати швидкі і банальні відповіді.

          Стосунок із Богом – це коли ми виходимо за межі цих розрахунків. Ми вже не рахуємо скільки ми, кому, що і як зробили. А просто це сталося і стається якось натурально і ми не думаємо, що ми самі це зробили. В суті не ми це зробили. Це ніби якась сила враз злилася з нашою волею і надихнула нас. Так, видимо це зробили ніби ми, але водночас і не ми. Хто читає, нехай зрозуміє…

          Христос називає “вбогими духом” людей, які у якийсь момент, цілком неочікувано для самих себе, забувають про себе. Вони задивлені, захоплені Реальністю, яка їх глибоко торкнула. І все інше перестає мати для них значення. Залишається лиш оце. Цей погляд. Ця Реальність, яка нас веде, гріє, пригортає. У цьому і все християнство – відкрити її, цю Реальність. Зробити її пізнаною для себе. Яка полонить серце, стане юнацьким коханням, стандартом руху. Не обов’язком, не прописним положенням у графі, а Реальністю, яку пізнало серце. Важко? Не знаю. Важливо просто бути щирим і це станеться. Просто захотіти цього по справжньому.

          Лише пізнавши цю Реальність, цей погляд, людина здатна служити іншим, забувши про себе. Служити, не тому що “Христос так сказав”, не тому, що “так треба”, не тому що це “моральний імператив віри”. А тому, що це стається як дар, як плід пізнання цієї Реальності. Як промінь світла, який просто відзеркалюється у нас. Всього лиш!

          Вчора мав дивний вечір, який вилився у неймовірний досвід вже наступного (сьогоднішнього) дня. Мене зупинив незнайомий чоловік з проникливим поглядом саме тоді, коли я з валізою вже йшов до авта аби їхати в дорогу. Якось не зміг йому відмовити аби трохи побесідувати. Було вже доволі пізно. Він ставив складні питання, на які я не дуже мав відповіді. Цікаво, він сказав, що не належить до жодних релігій і церков. Храму взагалі не відвідує, просто читає Біблію і намагається слідувати заповідям. Сказав, що вірить у Христа. На цьому сконцентроване усе його життя. Багатьом заповідям від дає свою інтерпретацію. Ну і нехай. Потім він запропонував мені помолитися з ним. Він сам промовляв якусь просту молитву, а потім поблагословив мене – “брата Луку” (як він сказав) у дорогу. А ще через трохи розтанув у посмішці і тепло обійняв мене (по суті чужу людину) і сказав що хотів би спілкуватися ще. Я враз зрозумів, що я все одно хочу його зустріти більше, ніж він мене… якось так…

          Мені здається, справді віруюча людина може виглядати інколи трохи наївною. Бути дитиною. Бути простою. Люди, які звикли все прораховувати і з підозрою дивитися на всіх і на все, ніколи не зрозуміють тих, які просто живуть. Живуть відкрито. Просто живуть. Чи то легко? Байдуже як! А може у тому і є сенс – відійти з цього життя не зрозумілим для інших. Та й взагалі нам так часто годі зрозуміти себе, то що вже говорити про інших? Відійти у вічність з питливим поглядом шукача, якому залишилося ще пізнавати і пізнавати…

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
        • Християнин формується не так через вишколи, як через молитву — особисту та спільну
        • Всемогутній Боже, через заступництво Катерини зміцни нас у вірі
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.