Чому іноді Бог дає нам більше, ніж ми можемо витримати?

Читай також

  • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
  • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
  • Ми не свідомі того, наскільки Бог вірить у нас
        • Чому іноді Бог дає нам більше, ніж ми можемо витримати?

          Лист, сьогодні відомий нам як 1 Послання до Корінтян, апостол Павло написав відразу після періоду жорстоких випробувань. Ось як він сам про це каже:

          «Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (2 Корінтян 1: 8-9).

          Павло не уточнює, в чому саме полягала ця скорбота. Йому і не потрібно було ― посланник сам повідає віруючим в Коринті непрості деталі. Виходячи з контексту (2 Корінтян 1: 3-11), можна припустити, що його переслідувала влада, мало не стративши. Але милосердям Святого Духа, нам це не відомо напевно. Милосердя ж полягає в тому, що ми отримуємо підбадьорення «у всякому горю» застосовувати те, про що тут говорить Павло (2 Корінтян 1: 4): «що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає».

          Однак важливо звернути увагу на ступінь страждань Павла. Цей великий святий, який напевно мав «непересічну» здатністю зазнавати страждання, відчув себе «обтяженим понад міру й над силу». Він думав, що ця скорбота приведе його до смерті.

          Це не вбило його (смертельне випробування прийде через 8-10 років). Але ці страждання принесли щось інше:

          «Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (2 Корінтян 1: 9).

          Страждання Павла привели до його кінця: мова не просто про кінець його тілесної сили, а про кінець його земних надій і планів. Він дивився смерті в обличчя. На що він міг сподіватися в кінці, щоб знайти надію? На Бога, який воскрешає мертвих.

          Бог втіхи

          Розуміння ступеня страждань Павла і того, що вони роблять у ньому, дозволяє нам краще усвідомити розраду, про яку він свідчить у вступних словах:

          «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.» (2 Корінтян 1: 3-4).

          Хоча ми і знаємо, що Павло був тоді врятований від смерті (2 Корінтян 1:10), розрада, яку він отримав від Бога, не укладалася в цьому позбавленні. Як і не в цьому полягає розрада, яку Павло бажає дати іншим в утисках їхніх. А полягало в тому, що в кінці, коли підступає смерть, і немає вже ніякої надії на продовження земного життя, існує єдина, велика, всепереможна надія для християнина ― Бог, який воскрешає мертвих.

          Ми можемо бути впевнені, що Павло говорить саме про надію воскресіння, оскільки далі він пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення» (2 Корінтян 1: 5).

          Христос пережив смерть «для радості, яка у нього планувалася» (Євреїв 12: 2), що тішить радістю від того, що Він воскресне з мертвих, а через Нього і всі ті, хто повірив у Нього (Йоана 5:24). І Він воскрес із мертвих (1 Корінтян 15:20), і тому всі, хто вірить у Нього, воскреснуть також, навіть якщо й помруть (Йоана 11:25).

          Втіха в усякій скорботі

          З цього послання ми дізнаємося, що Павло, крім переслідування, також відчував і інші скорботи. Він наводить різноманітні небезпеки і позбавлення, яких зазнав (2 Корінтян 11: 25-28), також говорить про «жало в плоті» (2 Корінтян 12: 7), яке я розумію, як якийсь фізичну недугу або недолік.

          Однак Біблія включає в категорію скорботи набагато більше речей. Наприклад, хвороба і смерть (Лазар в Йоана 11 і Епафродит у Филип’ян 2: 25-27), відчай духовного спустошення (Псалми 22), що вводить в оману почуття, ніби Бог не виконує Свої обіцянки (Псалми 89), серйозні сумніви, що збивають зі шляху (Псалми 73), або ж агонія тривалої і безпросвітної депресії (Псалми 88).

          Всі ці відчуття і не тільки ―- форми страждання. Багато з них Ісус зазнав особисто, і всі вони Йому вкрай небайдужі. «Всі наші скорботи» стають Христовими, якщо ми, стикаючись із ними, у вірі звертаємося «до Того, на кого сподіваємося» для отримання позбавлення, яке Він бажає нам дати (2 Корінтян 1:10).

          На Нього наша надія

          Власне, це найголовніше, що Бог бажає дати нам через «всі наші скорботи»: «щоб нам не покладати на самих себе, а на Бога, що воскрешає мертвих» (2 Корінтян 1: 9).

          Коли йдеться про нашу щиру радість і втіху, важко знайти щось більш важливе, ніж необхідність перестати сподіватися на самих себе і покласти надії на Бога.

          По суті, іноді наші скорботи приходять як несподіваний, і тому спочатку невиразні, відповідь Бога на наші молитви. Коли ми просимо Бога посилити нашу спрагу за Нього, віру в Нього, любов до Нього і радість в Ньому, ми уявляємо собі, якими чудовими будуть відповіді. Але ми не завжди здогадуємося, чого буде коштувати процес трансформування наших бажань, надій, прихильностей і пристрастей.

          Іноді він передбачає страждання, щоб відкрити те, як ми сподіваємося на самих себе, на ідолів або на помилкові надії, замість Бога. Однозначно і безумовно, Бог не отримує задоволення від страждання Своїх дітей (Плач Єремії 3:33), але при необхідності, як люблячий Батько, Він буде нас вчити (Євреїв 12: 7-10). Божі цілі в процесі такої науки завжди милостиві для нас, навіть якщо приносять біль, оскільки в кінці виробляють глибоку радість і надію (Євреїв 12:11).

          Тому Павло, який під час своїх скорбот був «обтяжений понад міру й над силу, так, що не сподівався залишитися в живих», врешті-решт прославив свого Небесного Отця як «Бога потіхи». В результаті своїх страждань він пережив глибоке сподівання на Бога, що підіймає мертвих, що, в свою чергу дало йому таку втіху, яку світові запропонувати не в силах.

          Якою б не була ціна отримання такого сподівання, такої реальної, безумовної надії на Бога, воно того варте. Втіха, яку дає Бог, приносить в усі часові розради глибоку надію. І коли всі земні втіхи вичерпаються, лише Його розрада все ще матиме силу.

          Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
        • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
        • Ми не свідомі того, наскільки Бог вірить у нас
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"

              Leave a Comment