Пам’ятаймо, що Господь усе це знає і бачить. Це означало б, що все це нам потрібне, що Бог дає його з добра для нас, хоча цього я можу в ту мить і не розуміти. Бо ж у всьому, що відбувається, Господь — повновладний Господар.
Добре постійно бачити в усьому присутність Божу. І щоби з нами тоді не сталося, завжди будемо уповати на Бога, зберігаючи душевний спокій. Бо хто виявляє довіру до Бога і послушний усім життєвим обставинам, той швидко духовно зростатиме.
Святий Теофан Затворник наводить нам добрий приклад землі: «Подумай про землю — вона в мовчанці лежить під небом, вона відкрита і небу, і світлу сонця, і дощу; щобільше: по ній ходять, її топчуть; зрештою, ще гірше: на неї ллють помиї, кидають різний бруд, і вона весь цей час лежить під небом, усе приймаючи і з усього приносячи плід,, збагачуючись усім, що посилає і небо, і земля…»
Також християнин повинен уміти вслухатись в інших, забуваючи себе. Що мій ближній думає, що говорить? А те, про що говорить Господь: коли хочете йти за мною, бути моїми учнями — відречіться від себе. Це означало б відвернути від себе погляд, увагу і зустрітися з Господом і з ближнім, який є Образом та Іконою Божою. Бо ж через ближніх Господь постійно промовляє до кожного з нас.
Живучи так, ми досягнемо такої цілісности душі і мудрости внутрішньої, яка дасть нам змогу ніколи не віддалятися від Бога і завжди бути уважним чути голос Його. Будемо здатні повсякчас до того, щоби Господь міг вільно діяти через нас. Для нас тоді стануть близькими слова ап. Павла: «Вже не я живу, а Христос живе в мені».
Владика Венедикт АЛЕКСІЙЧУК
