Час посту може стати для нас часом для оновлення, змін і пізнання. Варто зробити кілька кроків, які радить владика Венедикт Алексійчук.
Піст ― подарунок Бога для людини
Бог насамперед є люблячим Отцем. Тож усе, що є в Церкві Він дав, створив чи допустив задля добра кожної людини. Дивлячись на піст, ми бачимо передовсім певні обмеження.
На перший погляд так і є. Та ми знаємо, якщо спортсмен хоче чогось досягти, то ставить собі певні обмеження та цілі. Йому необхідно займатися щодня годину-дві-п’ять… Також і скрипаль, якщо хочу бути вправним, то практикується не годину, а 6-7 годин щоденно. Щоби чогось досягнути, необхідно прикладати зусилля.
Сучасна людина прагне отримати результат миттєво. Піст нас запрошує найперше до пізнання, а тоді вже відмовлятися від того, до чого ми прив’язані. Пам’ятаймо, що піст потрібен людині, щоб звільнитися від своїх залежностей, а не Богові. Піст ― добра нагода, щоб почати займатися собою, реалізуватися і пізнати найкращу версію самого себе. Якщо ми ― християни, то це нагода чинити Божу волю.
Час, щоб вивільнитися від залежностей
Важливо зрозуміти ― для чого нам ці обмеження. Наприклад, коли дівчина шукає нареченого, то зважує всі «за» і «проти», а коли вже наважилася одружуватися, то накладає на себе своєрідний «піст» щодо інших кандидатів.
Наша проблема в тому, що ми не усвідомлюємо своїх залежностей і часто не помічаємо, наскільки інші речі керують нами. Лише усвідомивши, чим «хворіємо», приймемо курс лікування, тобто піст, бо хочемо виздоровіти.
Ми прагнемо функціонувати якнайкраще, а не залишатися невільниками. Хтось може сказати, що він залежний від алкоголю чи інтернету, телефону, але нехай спробує не вживати цього певний час. Час посту ― це час ставати вільним, щоб зробити щось добре в житті.
Життя тестує, наскільки ми є духовними
Часто ми можемо про себе думати, що ми духовні, добрі, прощаємо чи допомагаємо. Це ― добре! Та реальне складне життя відкриває нас інших, коли, наприклад, нас притиснуть, зачеплять, поведуться несправедливо, коли поруч стоїть той, хто потребує…Тоді відкривається наша справжня духовність.
Зауважмо, що ми дуже часто кажемо: великий митрополит Андрей. У мене виникає питання: чому ти не можеш бути великим? Нам легко когось хвалити: Патріарх Йосиф, святий Миколай… Вони виконали свою місію. Чому ти не можеш дати Миколаєві оживитися в тобі? Чи дати можливість маленькому митрополитові Андрею жити в тобі?
Добре, що ми їх возвеличуємо, та нам також треба від них вчитися. Через допомогу і служіння ближнім ми бачимо, наскільки самі є близькими до Бога. Якщо ти досвідчив Бога на молитві, то ніколи не зможеш пройти повз людини в потребі, в якій є Божий образ. Життя тестує, наскільки ми є духовними і наскільки готові відкликатися на ті чи інші потреби, які самий Бог ставить перед нами.
Просто побудьте в тиші
Зверніть увагу, ми фактично не вміємо бути зі собою. Коли маємо вільну хвилину, то відразу беремо до рук телефон чи вмикаємо комп’ютер, гортаємо фейсбук, пишемо комусь чи читаємо повідомлення. Серед звичного ритму дуже важливо щодня знайти щонайменше 5-15 хвилин, щоб просто побути в тиші. Відкладіть телефон і навіть на дверях напишіть записку: «Мамо, тату, бийте в двері, але я не буду відчиняти», скажіть собі: «Хай світ завалиться, але я побуду в тиші з Богом». Позаяк важливо побути з Богом і зі собою.
Власним життям маємо свідчити іншим про Бога
Найкращим прикладом для тих, які не вірять в Бога, буде наше християнське життя. Ми не можемо когось змусити вірити чи змінити свою думку. Найкраще промовляти особистим досвідом.
Зважте, Євангеліє ― це досвід апостолів, який вони спершу пережили, а потім поділилися ним із наступними поколіннями.
Чому наші слова часто не торкаються інших? Бо ми говоримо загальними фразами. Люди бачать, що ці слова не завжди нас самих торкають. Наше життя промовляє значно сильніше, ніж слова. Навіть якщо хтось нам скаже, що нас любить, а його вчинки засвідчать протилежне, то ми ніколи не повіримо в любов.
Щоб ділитися з іншими людьми своєю вірою, маємо насамперед ділитися особистим досвідом: що для нас означає Різдво, Ким для нас є Христос, як ми це досвідчили в особистому житті? А також важливо, щоб ми втілювали в своєму житті те, що декларуємо.
Запитаймо себе: «Чи працюю, щоб мати здобуток у вічності»?
Важливо цінувати сам процес мандрівки, адже результати не приходять миттєво. Ми мусимо працювати довгими роками, щоб чогось досягнути. Жодна чудодійна молитва чи особливі реколекції нас не змінять, доки ми щодня не почнемо працювати над собою і розуміти, що маємо єдине і неповторне життя, тому треба вкладати час у розвиток своєї духовності. Колись зауважив, що середньостатистичний християнин лише 3 % свого часу інвестує в молитву, що дає досвідчити вічність, а 97 % ― у те, що й так тут залишить.
Важливо усвідомити, що Бог нам дав єдине і неповторне життя і запитати себе: «Куди я його інвестую? Чи працюю, щоб мати здобуток у вічності»? Час посту ― це час задуматися над цим!
За матеріалом сайту “Духовна велич Львова”
