Кожен із нас, говорячи про молитву, має власний досвід пережиття її. Бувало, що слова молитви нас заторкнули, промовили до нас, були життєдіяльними. Та бувають моменти, коли молячись словами з молитовника, розуміємо, що вони до нас не промовляють, все проходить досить формально.
Насправді, не так багато богонатхненних моментів, коли нам хочеться молитви. Ми виховані в матеріальній ментальності, яка задає нам стиль і ритм. Тому до духовного життя нам часто треба себе змушувати.
Думаю, це так, як вчити іноземну мову. Напевно, 95 відсотків осіб не мають особливого бажання чи натхнення вивчати її. Та змушують себе, щоб вміти спілкуватися в суспільстві, де житимуть, чи куди приїжджатимуть.
Так і ми, якщо хочемо навчитися спілкуватися з Богом, маємо розуміти, що молитви вранці та ввечері, перебування на Богослуженнях у храмі, дає нам змогу будувати ці стосунки з Господом традиції наших попередників.
Беручи участь у літургіях, вчимося мови Бога і всередині нас народжується молитва. Та для цього спершу треба почати говорити готовими фразами, реченнями аж потім навчимося спілкуватися.
Тому така важлива сталість у молитві. Будьмо витривалі в молитві і навчимося бути з Господом.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
