Сьогоднішній євангельський уривок П’ятої неділі Великого посту розповідає про сутність духовної влади та її розрізнення від світської. Кілька разів Ісус повторював учням про те, що з ним станеться в Єрусалимі і кожного разу кожен чув те, що хотів чути. Яків та Іван мали будували плани власного майбутнього за рахунок Ісуса Христа.
Кар’єризм буває дуже характерною рисою духовних осіб. Стати кимось, осягнути щось, знайти тепле місце, носити титули чи регалії подобається багатьом. Але цей шлях самоутвердження замість утвердження Божого Царства є не тим шляхом, що йшов Ісус. Служіння і добровільне приниження більше Його характеризує, ніж вивищення і панування. Бути рабом усіх і панувати, це здається самовиключаючими речами, але багатьом це справді вдалося. Духовна особа може мати два різні види авторитету. Один із них пов’язаний з авторитарністю, а інший з любов’ю. У сьогоднішньому уривку Господь нам пригадує про чітке розрізнення між одним та іншим. Авторитет через авторитарність не має нічого спільного з християнством. “Не так воно хай буде між вами….
Наполеон Бонапарт сказав: “Я буваю то лисом, то левом. Увесь секрет управління полягає в тому, щоб знати, коли треба бути тим чи іншим. — ось у чому велике мистецтво управління”. Натомість образ, який пропонує Ісус, це образ доброго пастиря. Пастир, який шукає заблукану вівцю, пастир, який оберігає від вовка і злодія, пастир, який пасе, а не тільки стриже. Духовна влада – це влада через пастирське служіння.
