ПОВЕРНЕННЯ З ЕМАУСЬКОГО ШЛЯХУ

Читай також

  • Не бійтесь йти по хвилях!
  • Мій найдорожчий дар: 14 серпня
  • 14 серпня – Перенесення Дерева Чесного Хреста і пам’ять святих мучеників Макавеїв 
        • ПОВЕРНЕННЯ З ЕМАУСЬКОГО ШЛЯХУ

          Пасха триває, друзі! Літургійний період її святкування сягає аж Вознесіння! Бо саме цей період згідно свідчень Нового Завіту був часом численних явлень Воскреслого своїм учням! Він повставав живим, реальним перед обличчям великої кількості свідків. Він то з’являвся, то зникав, бо не був обмежений часопростором. А коли знову раптом повставав серед них, то так, що навіть їв і пив з ними. Цей характерний момент, пов’язаний з трапезами мав якийсь особливий літургійний і євхаристійний вираз. Ученики споглядали його прославлену плоть. І тих, що бачили Його було так багато, що апостол Павло відважився стверджувати, що Воскреслий «з’явився більш, як п’ятистам братам разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли». Св. Йоан Золотоустий у VIcт. розповідає, що у ранній Церкві існувало стійке переконання, що у цей час Воскреслий Христос навіть здійснив рукоположення апостола Якова, як першого єпископа Єрусалима.

          У будь-якому випадку досвід побаченого відклав винятковий відбиток на свідомості ранньої Церкви. Цікаво, що хоча ніхто й не бачив самого факту підняття тіла Христа з гробу, але всі розуміли, що Він живий. І це відчуття – не плід релігійної екзальтації, а результат побаченого на власні очі – досвідно пережитого. Це теж причина чому апостоли, які розійшлися знову збираються разом. Новоутворюються.

          Історія про учнів, які йдуть до Емаусу у цьому сенсі дуже характерна. Вони йдуть повні смутку. По суті – це найчастіше відчуття поразки. Вважаю, що саме такою емоцією вони були уражені. Символічно ця поразка представлена в Євангелії від Луки, як шлях назад! Нічого дивного! Люди найчастіше саме так сприймають власні поразки, як шлях назад. Емауський шлях назад містить у собі таємничу духовну хронологію. Шлях назад в Емаус це шлях у минуле. І саме на такому шляху з’являється Ісус. Він приходить до людей, які прагнуть повернутися в минуле. Депресивність зла у тому і полягає, що воно намагається постійно переконувати людину жити минулим і у минулому. Це не важко прослідкувати у багатьох сферах людського житття. Наприклад, у суспільстві.

          Ісус, натомість, хоче повернути їх у «тепер». І цим стверджує через факт своєї з’яви, що Він не хоче бути для людини тільки її минулим. Минуле, як бензин. Він обов’язково закінчиться. Минуле для багатьох – це шлях самоув’язнення, приреченості. Для Христа важливіше творити постійний місток зв’язку, який називається «тут» і «тепер».

          Двоє апостолів знайомляться з таємним подорожнім ОСОБИСТО. Вважаю це дуже важлива деталь. Перед нами повстає образ особливого духовного знання. Знання не ПРО, а особисте знання. Саме знання. З вуст в уста, з серця до серця. Можна знати ПРО щось чи про когось. А можна знати ОСОБИСТО. Якщо в людині живе останнє, то людина стає свідком Христа. Останнє коштує дуже дорого. Це і є християнство у чистому вигляді. А християнин стає свідком, самовидцем.

          У дорозі до Емаусу двоє учнів “сперечалися між собою про те, що сталося”! Ми ніколи не дізнаємось про що саме вони сперечалися у дорозі. Але фон стосунків двох учнів Христа зовсім не був миролюбним. Це очевидно. Може і тому була потрібна видима з’ява Ісуса, щоб зцілити конфлікт. Він повстає, як незаперечний аргумент посеред суперечки. Кожен з двох учнів мав власний погляд про те, що сталося. Тут своєрідний натяк, що ніхто з них остаточно не мав стовідсоткової рації. У Воскреслому Христі вони отримують ключ подолання конфлікту. Ключ до розуміння що таке правда!

          Воскреслий ламає звичний образ про себе самого. Їм тепер треба повірити в іншого Ісуса. Не Ісуса їхніх уяв. Не Ісуса з минулого. А того, що тепер. Мабуть тому вони Його і не пізнають. Не тому, що Він був справді інший, але тому, що вони були так захоплені власним образом Христа, що не побачили реального. Тут ніби перехрещуються дві опції сприйняття дійсності – життя в реальності і життя в надуманості.

          Характерно, що Христос на дорозі до Емаусу повстає перед ними теж, як священик. Як той, що звершує Євхаристію. Коли учні причастилися, то враз пізнали Христа у подорожньому. У тексті не має жодного слова про сакраментальну формулу “прийміть, їжте…”. Вони пізнають Христа не через формулу, але через зміст його особи. Вони отримають дар нового погляду на Нього. Цей погляд до них не приходить ззовні, а відкривається в них самих. Він резонує в них. Значить так само і віра і невірство жили у них самих. Якщо так, то причина завжди криється у самій людині.

          Говорячи про Воскреслого ми часто забуваємо, що Він є перш за все Воскресителем. Христос воскрешає їхню надію. А це значить, що три роки з Учителем не були пустою тратою часу. Це не було якимсь непорозумінням. Не було суцільною помилкою. Явлення по дорозі до Емаусу пролило світло на все, що сталося до цього. Це виглядає дуже типологічно. Бо людина не здатна перекреслити минуле або його переписати. Але у наших руках спромога прочитувати минуле по-іншому.

          Коли вони пізнають Христа, Він чомусь зникає. Бог немов не бажає більше бути видимим. Тут суттєвий підтекст: Христос не вибирає чудо, як остаточний аргумент спілкуванням з людьми. Найчастіше, чудо потрібне дня невіруючих. Як мінімум для неутверджених. Коли людина «ок», тоді чудо зникає. Воно непотрібне. Відкривається дорога. Непроста. Але певна.

          Цей текст Євангелії від Луки є одним із найбільш літургійних. Читання Писань (коли Христос їм його пояснює) відбувається спільно з приношенням Євхаристії. Слово і Чаша. Це два сакраментальних знаки. У них – повний об’єм присутності Прославленого Христа. Так було від початку життя Церкви. Від апостолів. Слово благовісті уводить Церкву на трапезу Дару Нетління. Через Хліб Життя нам дарована здатність розуміти Писання. Це коли у нас в серці запалено свічадо Слова, а з вуст пломеніє вогонь Євхаристії.

          Явлений Христос зникає, але залишаючись з учнями у їх оновленому і палаючому серці. Йому йшлося саме про це. Про серце. З вогненною ревністю і відданістю. Два втомлені «кораблі» повертають курс з Емаусу до Єрусалиму. І вивіски на цих кораблях різні. Замість «розчаровані», тепер – «горіючі». Це девіз їхнього повороту. Зрештою, це вже зовсім інша історія…

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Не бійтесь йти по хвилях!
        • Мій найдорожчий дар: 14 серпня
        • 14 серпня – Перенесення Дерева Чесного Хреста і пам’ять святих мучеників Макавеїв 
          • Оціни

            [rating-system-posts]