Правильне ставлення до щоденності полягає в тому, щоб відкрити для себе її справжню цінність і зрозуміти її духовну глибину. Повсякдення не становить для нас загрози, а щоденні справи не є перешкодою для налагодження стосунків із Богом. Зовсім навпаки. Щоденність – це Божий дар і дорога до нашого освячення. Святий Павло каже: «Бо це воля Божа, освячення ваше…» (1Сол. 4:3). Бог прагне, щоб ми були спасенні й святі. Допомагає нам досягти цього через дар молитви, через дар Свого Слова, через Євхаристію та інші таїнства. Але Бог освячує нас і через таїнство життя (Падовані). Повторімо:
Через таїнство життя, а не через пасивне існування.
Коли ми живемо по-справжньому? Тоді коли беремо участь у житті, а не лише коли спостерігаємо за ним збоку. У цьому нам може допомагати Слово Боже, яке Господь скеровує до нас у самому серці нашої щоденності, показуючи нам її сенс, пояснюючи й даючи змогу розпізнати, що є Божою волею. Наше освячення, поєднання й перебування поруч із Богом відбувається в повсякденні й через щоденні справи.
Часом, коли буденність із різних причин стає для нас легкою, ми охочіше занурюємося в неї. Це стосується й нашого ставлення до щоденної молитви. Коли ж стає важко і життя ставить перед нами якісь клопіткі завдання, тоді вдаємося до різних вивертів, аби уникнути клопотів. З більшою легкістю тоді також звільняємося від молитовного життя. А ще повертається наше «такою є Божа воля» – твердження, за яким криється неприйняття щоденності й пасивність життя. Тимчасом, хай там що відбувається – добре чи погане, – Бог хоче, аби ми помірялися силами з такою пасивністю, незалежно від того, чи це видається нам справедливим, чи ні, таким, що має сенс, чи беззмістовним. Треба боротися й запитувати Бога, що Він говорить нам зараз, у цій, а не іншій життєвій дійсності. Він бажає, аби ми сприймали щоденність як виклик, а не піддавалися їй. Мусимо плекати в собі переконання й віру, що Божа воля якимось таємничим для нас способом пронизує все наше життя та відслонює перед нами правдиве обличчя дійсності. Наше справжнє життя приховане з Христом у Бозі. Наше життя, так само, як і життя Марії – світської, простої жінки, зануреної в щоденність, – зростає й здійснюється посеред сірих, щоденних занять. Марія була занурена в щоденність, але щоденність її не поглинула. Коли Бог скерував до неї Слово, яке мало вирішальне значення не лише для її життя, а й для життя кожного з нас, вона почула й прийняла його. Помітила Бога, Який промовляв у щоденності.
Наша щоденність потребує Слова Божого
Слово Боже допомагає нам відкривати щоденність як таїнство нашого освячення. Слово допомагає нам боротися як з легкою, так і з важкою дійсністю дня. Щоденність – це дар. Божа воля, яка об’являється в ній через Слово, не поневолює нас. Певна річ, щоденність й далі є таємницею, однак ми здатні відкрити, пізнати й прийняти її. Вона стає таємничою, коли ми не приймаємо її і не хочемо протистояти її викликам.
Слово Боже, якщо слухаємо його щодня, виразно каже нам, що нас покликано до щоденності, як Ісуса з Назарета, Воплочене Слово. Ми повинні не лише молитися в щоденності Словом, а й молитися щоденністю, тобто помічати Божий вимір щоденності, переживати події свого дня у світлі Його Слова. Щоденність є й має залишитися щоденністю, а отже, ми не повинні насильно перетворювати її на свято (К. Ранер[1]). Той, хто втікатиме від неї, втрачатиме шанс зустріти в ній Бога. Пам’ятаймо, що Бог промовив до нас через Сина, Який жив, молився й спасав людей у Галілеї та Юдеї, де точилося звичайне людське життя, про котре багато хто навіть не чув.
Колись я прочитав, що хтось порівняв щоденність і духовне життя з листочком рослини. Спробуймо взяти до рук листочок і поглянути крізь нього на світло. Помітимо, що він складається немовби з двох елементів: жилок і з’єднувальної тканини. З’єднувальна тканина – це щоденні справи, а жилки – молитовне життя. Наша щоденність без виконання щоденних справ перетворилася б, так само, як листок без з’єднувальної тканини, на потвору, а без жилок обм’якла б і втратила би форму. Щоденність і наше духовне життя потребують одне одного. Боже Слово – це слово, яке звучить безпосередньо під час історії нашого життя. Це Слово, яке стосується нашої щоденності. Тому ми й поставили собі запитання: «Як жити Словом Божим щодня?»
Закінчу поетичною історією індійського поета Р. Таґора[2]: «Опівночі юнак, який хотів стати аскетом, заявив: “Настав час, коли маю покинути рідний дім і вирушити на пошуки Бога. Ох, хто так довго змушував мене жити в цій ілюзії”. Господь Бог прошепотів йому: “Я”, – але цей чоловік мав заткані вуха. На краю ліжка з дитиною на грудях спокійно спала його дружина. Він поглянув на них і сказав: “Хто ж ви такі, що так довго ошукували мене?” А голос прошепотів йому ще раз: “Вони є Богом”, – але він не зрозумів. Дитина заплакала крізь сон і притулилася до матері. Господь Бог наказав: “Зупинися, дурню, не покидай свого дому”, – але він і цього разу не почув. Тоді Господь Бог із сумом сказав: “Чому Мій слуга покидає Мене, щоб вирушити на пошуки Мене ж”»[3]. Немає сумніву в тому, що коли покидаємо нашу щоденність – покидаємо Бога. Не можна нам про це забувати. Тож розпочнімо нашу подорож у щоденність із лампою Слова Божого.
[1] Карл Йозеф Еріх Ранер (1904-1984) – німецький священик-єзуїт, відомий богослов, редактор «Церковного й богословського словника». – Прим. пер.
[2] Рабіндранат Таґор (1861-1941) – бенгальський та індійський письменник, філософ, педагог і композитор. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1913 р.). – Прим. пер.
[3] Процит. за: G. Ravasi, Ksiega Rodzaju 1-11, Wydawnictwo M, Krakow 1997, s. 50.
За книгою Вонс Кшиштоф – Жити Божим словом щодня
