Бо як би не намагався хтось приховати правду, про неї все одно колись дізнаються! І до того ж, як правило, у найбільш невідповідний момент.
Брехня є своєрідним наркотиком: спочатку маленька неточність чи підтасування, а потім історія закручується і поглинає людину. Вона перестає жити реальними і правдивими подіями, а мусить діяти згідно зі своєю брехливою історією. Збрехавши один раз, стаєш заручником неправди!
Від брехні застерігає книга Сираха Старого Завіту: «Не вигадуй неправди на брата твого, і не роби того самого проти друга. Не бажай говорити яку б то не було неправду; бо повторення її не послужить до блага» (7:12-13).
Євангеліст Іван про брехню говорить дуже чітко: «Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене. Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого. Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8:42-44).
Батьком брехні є сам диявол, тому кожного разу коли людина бреше, вона бере своєрідний кредит. Але біс, на відміну від Христа, ніколи не робить людині добра і нічого просто так не дає. Потім за всі побрехеньки доводиться розплачуватися дуже дорого: повагою оточення, дружніми стосунками, шлюбом і, навіть, спасінням душі.
Викривляючи і підлаштовуючи факти для своєї користі, не можна отримати щось добре. Бо те, що не здобуте чесним і важким шляхом, ніколи не буде цінуватися перш за все самою людиною. Так, можна обманути своїх ближніх, але аж ніяк не Бога! Приступаючи до тайни Сповіді, не можемо брехати священику, бо тоді сповідь вже не є сповіддю. І як би соромно чи страшно не було, варто пам’ятати, що Господь не відкидає найбільшого грішника, але відкидає брехуна, який хоче виправдати себе і не кається у вчиненому.
Бо якою б не була правда гіркою і нестерпною, вона все ж є правдою і визволяє людину. Вона повертає її до реальності і допомагає адекватно оцінювати ситуацію. Зрештою Ісус каже: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). Той, хто хоче бути Дитиною Божою, не може служити двом панам, а мусить вибрати, яким шляхом ступати. Не буває великої чи малої неправди, бо брехня є брехня. Можна лише стверджувати, до яких наслідків вона призводить і наскільки великої шкоди завдає.
Серед десяти Божих заповідей дев’ята заповідь застерігає не свідчити ложно про ближнього свого. Бо цим людина завдає шкоди тій людині, на яку зводить наклеп, і тій, котра цим наклепом руйнує святість своєї душі.
«Тихий» гріх входить у життя повільно і швидко стає звичкою. Брехня притуплює відчуття грішності в житті та відвертає увагу від добрих чеснот. Тому, усвідомивши неправду, варто швидко і щиро «ліпити побиті горщики», говорячи правду, бо може бути запізно.
Св. Василій Великий осуджує всякий вид брехні чи наклепу: «Наклеп – це дитина ненависті, делікатна, але погана недуга. Це скрита невідчутна п’явка, що тратить і висушує кров любові…». А святий апостол Яків хвалить правду, кажучи: «Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло» (Як. 3:2).
Можна ще довго і багато наводити прикладів, та висновок є один: ніколи і нікому не брешіть.
Автор: Марічка Тракало
