Покликання кожного християнина – жити в Бозі. Коли ми виконуємо цей обов’язок, то, як каже апостол Павло, «уже живу не я – живе в мені Христос». Бог має відповідь на все, Він знає відповідь у кожний момент нашого життя. Коли живемо в благодаті Божій, то Бог дасть на все відповідь, у Бозі ми пізнаємо правдиве добро для нас, правдиву користь.
Завдання християнина – завжди вслухатися у свою совість. Церква ж повинна допомагати людині виховувати своє правильне сумління і в ньому приймати рішення, адже священик є з людиною не кожну мить її життя, але коли людина виховала своє сумління, відшліфувала його в Бозі через своє духовне життя, через молитву, добрі діла, сповідь, тоді легше приймати рішення.
Добрий християнин – це основа, тоді формується здорове бачення. Добрі християни будуть добрими українцями, добрий християнин буде добрим президентом, двірником, мером, господарем. Завдання Церкви – формувати добрих християн, а не творити свої групи, партії, намагатися впливати на державу, президента. Це не завдання Церкви. Церква тоді втрачає свою сутність і покликання.
Проблема в суспільстві полягає також у тому, що Церкву асоціюють із людьми, вказують одразу на священика, єпископа, але Церква – це Христос. Люди ж виховані в суспільстві, формувалися в ньому, в поглядах суспільства. Коли людям Бог дає покликання до служіння священика, єпископа, тощо, то так, хоч це покликання, але вони залишаються людьми і роблять гріхи. Та це їхні особисті гріхи, це не гріхи Церкви, це не позиція Церкви.
