«Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9), – в істинності цих Господніх слів могли на власному досвіді переконатися розіп’ятий Розсудливий розбійник і римський сотник, якому було доручено провести страту Спасителя з двома розбійниками.
Навряд чи розбійник і сотник могли припустити, що того дня в них станеться доленосна зустріч з їхнім Творцем. І якщо розбійник, без сумніву, юдей за походженням, знав, і можливо, очікував скорий прихід Месії, то римський сотник про це не мав навіть гадки, адже це була людина зовсім іншої культури, навіть не побоїмося припустити, іншого складу розуму. Проте це не завадило йому, ставши свідком кончини Спасителя, заявити: «Воістину Він був Син Божий» (Мф. 27:54).
От так Господь влаштував шляхи злочинця і фактично його ката, щоб вони обидва засвідчили перед всім світом, Хто саме перебував поруч з ними. Але в сцені Христової страти присутні не тільки злочинець і сотник, а ще дуже багато людей: раптові перехожі, солдати, що здійснювали вирок, знайшлося місце і для первосвящеників з книжниками та фарисеями, проте всі ці люди повелися інакше: вони не зауважили Христової величі, як це зробили вже згадані сотник і розсудливий розбійник, вони бачили лише Його безпорадність і глузували з неї.
З того часу минуло майже дві тисячі років, але ставлення більшості людей до Христа кардинально не змінилося. Просто зараз Спасителя сприймає багато хто у світлі Його воскресіння, Його сили, через це в багатьох людей до Ісуса з Назарету склалося шанобливе ставлення. Проте, коли в черговий раз у певній країні або ж у певному регіоні відбувається переслідування за віру в Нього, думка багатьох людей стосовно постаті Ісуса з Назарету і Його послідовників кардинально змінюється: більшість знову починає глузувати з Нього і з тих людей, які довірилися Йому.
Так що не треба тішити себе, що живеш ніби в християнській країні і що сповідування Ісуса як Господа і Спасителя, для тебе не матиме негативних наслідків. Марно тішити себе такими ілюзіями, недаремно ж Спаситель напередодні Своїх хресних страждань попереджав: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20). І тоді, коли настануть такі випробування, ми зможемо наочно дізнатися, що являє собою наша особиста віра, віра інших вірних, а також те, як будуть поводитися люди світу цього: чи глузуватимуть з вас і вашого сповідання віри, або ж захоплюватимуться вами. Втім, у значній мірі ця реакція залежатимете і від нашого особистого прикладу. І дай Бог, щоб люди побачили в нашій поставі велич дітей Божих. Принаймні, деякі з них.
«Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші», – варто добре пам’ятати ці біблійні рядки, адже Господь торує для кожного свій особливий шлях і будь-який вчинок, будь-яке слово чи навіть будь-яка думка матимуть наслідки як у цьому житті так і в житті вічному. Як особисто для нас, так і для оточуючих, що, ясна річ, побіжно відобразиться і на нашій долі. Не варто втрачати жодної нагоди, щоб зробити якусь добру справу, комусь допомогти (див. Мф. 5:14-16). Бо саме з таких дрібниць формується фундамент величі Божих дітей, і оточуючі люди, принаймні частина з них, з часом зауважать це і зможуть належного часу повторити вслід за римським сотником: «воістину людина ця була праведною» (див. Лк. 23:47).
