#НазустрічРіздву: День 14. «Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119, 105).
Мудреці, які йшли за зорею і шукали юдейського царя, символізують рух народів до Христа, а в цьому русі, як ми бачили, провідником була спершу чудесна зірка. Під цим, на думку Папи-емерита Венедикта XVI-го, слід розуміти, що «про Христа говорить космос і що цю мову людина з її фактичним сприйняттям навряд чи зможе повністю розшифрувати». Доказом цього половинчастого недосконалого пізнанням Бога можна вважати той факт, що зоря веде мудреців лише у Юдею. Там, в Єрусалимі, в царському палаці мав би народитися майбутній цар – принаймні так собі це уявляють мудреці зі Сходу. Проте, «щоб остаточно знайти дорогу до істинного насліддя царя Давида, вони потребують вказівки Святого Письма Ізраїлю, Слова Бога живого» (Йосиф Рацінгер, Ісус з Назарету. Пролог. Дитячі роки Ісуса, 90).
Знаменно, що в Єрусалимі зоря пропадає з очей Мудреців, а відповідь на їхнє запитання: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2, 2), походить не від подібних їм волхвів-астрологів, що зналися на небесних світилах, а – від знавців Священного Писання – «первосвященників і книжників народних», які вказують їм на старозавітне пророцтво Міхея: «І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля» (Мт. 2, 4.6; пор. Міх. 5, 1).
Боже Слово тепер просвічує їх ум і серце та вказує їм шлях, стаючи для них світильником в дорозі. То ж вони, просвічені божественним повчанням, покидають Єрусалим і вирушають туди, куди їх скерувало Боже Слово – до Вифлеєму. Зоря, яка тепер знову з’являється на обрії, вже не є головним рушієм їхньої ходи, а тільки допоміжним орієнтиром. Стає над Вифлеємом і зупиняється над вбогою стаєнкою, неначе поклоняючись Творцеві, що спочиває в постаті убогої і безборонної Дитини. Тепер вже не потрібно світла зірки, бо перед очима мудреців у яслах сяє «Світло тихе святої слави безсмертного Отця Небесного»…
«Ось я – слугиня Господня: нехай зо мною станеться за Твоїм словом!» (Лк. 1, 38), – сказала Богородиця в день Благовіщення Господньому посланцеві. І в цьому моменті довершилося велике чудо: Слово стало тілом і замешкало між нами (пор. Йо. 1, 14). Марія стала живим храмом Воплоченого Слова Божого. Вона, Котра усе своє життя «пильно зберігала усі ці слова у своєму серці і роздумувала над ними» (пор. Лк. 2, 19.51), вчить нас, як ми маємо відкриватися до Божого Слова, приймати його до нашого серця і йти за ним дорогою життя, аж доки не наблизимося до Живого Бога, щоби з’єднатися із Ним навіки. Бо Він запевнив своїх вірних учнів: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя» (Йо. 5, 24).
Молитва: Боже і Творче неба і землі, що своїм словом кличеш все від небуття в буття! Провадь мене дорогою пізнання і глибшого єднання із Тобою! Просвічуй моє серце і мої духовні очі Твоїм Словом, відкрий мій ум на розуміння Твого Священного Писання! Там, де натраплятиму на труднощі у розумінні, пошли знавців і вчителів, які у світлі Твого Духа наставлять мене на істинну дорогу, і дай наприкінці дороги прийти до Тебе і поклонитися Тобі – живому істинному Богові єдиному у Святій Тройці – Отцю і Сину і Святому Духові. Амінь.
Автор: Владика Богдан Дзюрах
Ілюстрація: Lorenzo Monaco (Piero di Giovanni) – The Nativity
