Ми звикаємо до війни. Ми повертаємось до звичних справ. І пробуємо жити життя воєнне – коли знаєш, що будь-який момент може стати останнім.
Це складно навіть уявити, але війна має і мусить мати позитивні впливи. Сама по собі вона є великим злом, але разом з тим великим кризовим зламом, після якого життя ніколи не буде таким, як було.
Кожен, хто читав Біблію, знає, що на Її сторінках багато описів війн. Звісно, війна – це не задум Бога. Бог створив нас для любові і співтворіння на свій образ і подобу. Зло ж працює в абсолютно протилежному напрямі – брехні та руйнації.
Для християнина війна – час особливої довіри до Господа, час віднайдення сенсу і цінностей, час бути непідробним, справжнім світлом для світу.
Хтось на передовій, хтось в тилу – всі ми ведемо війну. Бог бачить серце кожного. Найперше завдання християнина – зберегти віру і пам’ятати про істину Євангелія: життя вічне наша мета. Тоді як земне життя – це шлях складних уроків.
Ми не маємо іншого виходу – лише як боронити свою Богом дану землю, свій дім, своє серце. Насамперед, свою душу. Бо кожне найбільше зло народжується і зростає в душі людини. Найлютіші злочини починаються з думки. Зараз ми переживаємо час Великого посту і це особлива нагода подивитись зовсім по-іншому на духовне життя.
Якби люди дбали про стан своїх душ, сіяли думками і словами любов, а не ненависть – у зла не було би сил. Наші гріхи зміцнюють його.
Наша молитва, добра думка і слово – це найсильніша зброя зараз. З кожним, хто вірує, Бог є поруч. Під кулями, ракетами, обстрілами. Війна – це переображення через Голготу. Ісус пройшов найтемнішу ніч у Гетсиманії і там Він досвідчив біль нашої країни, невинні смерті і страшні втрати.
Якщо наша душа стане місцем любові і миру, зло не зможе перемогти. Наш час, усіх християн України, – молитися і просити Бога миру для кожної душі, втихомирення внутрішніх буревіїв задля того, аби вгамувати зло наших ворогів. Господь їх розсудить, нехай лунає молитва за ворога, як би складно це не було. Бо так ми довіряємо Богові нерозкаянні сліпі душі.
Війна завершиться. І від нас, простих мирних залежить як швидко не менш, ніж від воїнів зі зброєю. Ми маємо стати опорою для них і джерелом світла для нового повоєнного воскреслого життя.
Тетяна ТРАЧУК
