Бог ніколи не залишає без відповіді наші прохання. На усе, що ми Йому говоримо, Бог дає відповідь. Але не тоді, коли ми собі того бажаємо, а коли Він вважає за доцільне. Божі шляхи, Божі дороги, Божі плани, це не є наші дороги (див. Іс. 55. Як то кажуть: «Людина планує, а Бог керує». Тому принесімо Богові цю ситуацію з війною, що маємо.
Пам’ятаєте, коли четверо друзів принесли свого приятеля до Ісуса Христа, то були справжні друзі. Звичайно, як завжди, Ісуса оточували тисячі людей, що неможливо було пробратися з ношами, тому ці чоловіки залізли на дах, можливо їх туди впустили, бо мали з кимось добре знайомство. Десь там по знайомству пробралися на горище, а на сході дахи рівні, бо там стільки дощу і снігу не випадає, як у нас. Отже, ці друзі вчинили дуже мудро, побачили, що через двері не ввійдуть і почали шукати іншого способу дістатися до Ісуса. І так вони розібрали дах і опустили всередину свого приятеля на ношах. І Господь його зцілив. Мене найбільше вражає у цьому уривку, коли Ісус каже, що не по вірі того хворого, а по вірі приятелів відбулося зцілення. Вони взяли його і принесли.
Так і ми можемо взяти у молитві і Богові принести цю війну. Бо своєю молитвою, як нам іноді може здаватися, ми не обтяжуємо Бога, Він ліпше, ніж ми, знає, що з нами відбувається, чого ми потребуємо, що нас гнітить. Не думаймо, що то ми знаємо свої проблеми і молитовні намірення, помолимось, ніби якийсь sms чи mail пошлемо Богові, а тоді Він буде знати. Ні, Бог знає ліпше, ще до того як ми Йому скажемо.
Наше завдання принести Богові в молитві цю війну яку маємо.
Владика Венедикт Алексійчук
