Сьогоднішній євангельський уривок Неділі Самарянки є найдовшим записаним діалогом Ісуса з іншою людиною. Цей діалог відбувається біля колодязя Якова і червоною ниткою в цьому діалозі проходить тема води. Впродовж кількох тижнів, коли читається євангеліє від Йоана на Літургії, тема води зустрічається дуже часто. Христос себе ніби уособлює з тою скелею, яка видала воду для блукаючих у пустелі євреїв після їх виходу з Єгипту. Вода є ніби синонімом слова життя. Бог є дателем життя людині, все, що потрібно, це прийти і “пити”.
Вода складається з двох елементів, які не мають ні запаху ні кольору ні смаку: водню і кисню. Але, коли вони поєднані разом, ми отримуємо те, без чого не може існувати ніщо живе – воду. Христос шукає поклонників в Дусі та Істині. Дух та Істина є невидимими елементами віри. Людина не може існувати без віри. Навіть атеїст, і той вірить в щось, що не бачив на власні очі.
Полишивши свої глечики біля криниці, самарянка стає схожою до апостолів, які кинули свої сіті чи Матея, який полишив свою митницю. Вона, як і вони стала апостолом, що розповіла про свій досвід спілкування з Христом іншим людям. Ті люди її зневажали за її розпусне життя, тому вона ходила до колодязя по воду сама. Але їй повірили, бо побачили певну зміну, яка точно мала якийсь зовнішній прояв. Так самаряни, відкинені юдеями стали прийнятими Христом. І все завдяки жінці грішниці. Передання зберегло її ім’я – Світлана.
