Здавалося б, порятунок апостола Петра на бурхливому морі – це ще одна розповідь про євангельське чудо Ісуса Христа. У ній дивує усе: Ісус, який йде по воді, Його вигляд, який не впізнають учні, Петрове прохання підтвердження, подорож апостола по воді назустріч Ісусові, порятунок потопаючого чи, все таки, маловірного Петра, визнання усіх учнів у човні Ісуса Сином Божим. Справді, детальний опис чуда, яких достатньо у Євангелії. Однак, якщо перед нами не просто чудо? Якщо перед реальність, і то реальність духовного досвіду?
Віра, яка дає опору
Доволі часто коли ми говоримо про віру, то йдеться про певні переконання, принципи життя, істину, навколо якої вибудовується наше існування. Іншими словами, віра – це основа, опора, своєрідний скелет усього життєвого. Не дарма Господь застосовував чудове порівняння про будівництво будинку на піску і на скелі, пояснюючи значення віри у житті його учнів. Сьогодні Ісус Христос розпочинає свою ходьбу по воді із молитви на самоті, із спілкування з Отцем Небесним. У свою чергу, апостол Петро розпочинає свою ходьбу по воді на зустріч Ісусові із розмови із Ним та Його запевнення. Ба більше, із своєї відповіді віри на Його запевнення. Саме віра перетворила литку і мокру поверхню води на тверду основу й опору для ніг, а відтак для ходьби Ісуса та апостола Петра.
Надія, яка дає напрямок
Із вірою апостол Петро розпочинає свою мандрівку по воді. Усю його подорож позначає цікава деталь: він точно знає, куди направляється – на зустріч Христові. Цю його впевненість Євангеліє передає через опис спрямованого на Ісуса погляду. Петро фокусує свій погляд на особі Ісуса і його більш нічого не турбує. Тільки він розпочинає розсіювати свій зір, відволікатися по сторонах – він тоне. Він втрачає опору, а отже, втрачає віру. Цим напрямком, цим зверненим на Ісуса поглядом є надія. Саме вона визначає наш рух, саме вона спрямовує нас до вічності. Таким чином, надія – це не щось далеке, щось поза матеріальним світом, щось невизначене, як ми можемо собі подумати. Ні, надія вже тут і тепер визначає наші дії, наші кроки, нашу дорогу до вічності з Ісусом чи без Нього.
Любов, яка дає порятунок
І звичайно, уся сутність цієї події, увесь процес мандрівки віри – це любов. Саме любов штовхає Ісуса йти до своїх учнів (читай – зійти до людини); саме любов відганяє страх учнів перед привидом, бо де є любов, там страху немає; саме через любов Христос запрошує Петра вийти йому на зустріч, тобто наслідувати Його; саме любов втихомирює навколишні пориви вітру та бурхливі хвилі життя, саме любов подає руку тому, хто засумнівався і втратив віру та надію. Саме любов рятує!
“Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов” (1 Кор. 13, 13).
