Молитва, надаючи буття людині, є важливою справою в християнському житті. Якщо особа молиться, то це значить, що людина духовно жива, а якщо не молиться, то значить, вона духовно мертва. Якщо парафія молиться, то вона жива, як парафія не молиться то вона мертва.
Лише промовляти слова молитов, це ще не молитва. Ознакою доброї молитви є те, що ми маємо в нашому серці благоговійні почуття до Бога, є велике бажання що б чинити Божу волю, стале почуття внутрішньої радості, глибоке покаяння, прийняття себе, інших та обставин життя, та інші подібні почуття. Тому всі наші зусилля мають бути направленні на те, щоб під час молитви все це наповнило нас. Коли ціла наша особа, ціле наше єство прагне понад усе Бога, тоді всі наші молитви як спільні, так і особисті дійсно є молитвою, а коли цього немає, то це ще не молитва. Молитву – стремління нашого серця до Богу – потрібно постійно укріпляти та плекати в собі молитвений дух.
Перший спосіб до цього це готові молитви, коли ми їх промовляємо, або їх слухаємо. Потрібно просто напросто дуже уважно читати, або слухати молитви, і це неодмінно приведе нас до усвідомлення присутності Божої і введе нас в молитовній стан. У молитвах які є ми знаходимо в молитовниках, та в інших богослужбових книгах, ми “доторкаємось” до досвіду Бога, який досвідчили і пережили Святі Отці. Тому коли ми уважно і усвідомлено промовляємо ці молитви, тоді і самі долучаємось до цього досвіду Бога. Що б наша молитва була дійсно зустріччю з Господом, необхідно що б ми співпереживали все те що є в молитвах.
