Оздоровлення Ісусом біснуватого сина знову нагадує нам про важливість віри у житті християнина. Віра є основою духовного життя і від неї залежать його плоди: Божа любов, поміч та опіка. За словами апостола Якова не достатньо лише вірувати в існування Бога, а потрібно проявляти віру вчинками, способом свого життя. Щоб наша віра була не на словах, а знаходила застосування у житті. Бо каже апостол Яків, що біси також вірують в існування Бога, але не прославляють Його.
Ісус дав учням владу виганяти бісів, оздоровляти хворих, але вони не змогли вигнати з хлопця біса, бо їхня віра була слабкою. Апостоли намагалися допомогти біснуватому власними силами, а не вірою в ім’я Ісуса. Вони деколи сумнівалися, що Ісус дійсно є Божим Сином і Богом. У чому полягає мала віра?
Вірою визнаємо існування Бога, а потім намагаємося Його пізнати і збудувати зв’язок любові з Ним. У цьому допомагає нам Святе Письмо, молитва, участь у богослужіннях і Святих Тайнах. Народження віри в серці людини апостол Павло пояснює у такий спосіб: „Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове. (Рим 10,17), «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться.» Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?” (Рим 10,13-15). Чим краще знаємо Ісуса, тим твердішим є переконання у Його всемогутності, вірності та любові до нас. Христос має достатньо можливостей діяти в нашому житті. Тоді в будь-якій потребі звертаємося до Господа і знаємо, що Він обов’язково допоможе нам. Про це свідчить віра сліпонародженого чоловіка: „Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить – ось того він вислухує!” (Ів 9,31). Подібно говорить про віру апостол Павло: „Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро” (Рим 8,28), „Отже, відносно споживання ідоложертовного м’яса, ми знаємо, що ідол є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного” (1Кор 8,4).
Віра людини є малою чи слабкою, коли особа вірить в існування Бога, але особисто не знає Його. Відповідно їй бракує довіри Христові, тривалої молитви та щирої любові. Маловірній особі не вистачає впевненості у всемогутності Ісуса, що Він завжди і всюди з нею, любить її, опікується і захищає. Хто особисто не знає Спасителя, не може отримати плодів віри: допомоги, опіки та любові Ісуса.
Стається це через те, що людина замало знає науку Христа, а через неї Його Самого. Тож коли приходять труднощі, маловірна людина стає розгубленою, не знає як вирішувати проблему, де шукати помочі, відповіді на питання. Тому часто керується людською думкою, а не словами Євангелія, вірить у всякі прикмети природи, шукає допомоги в людей: народних цілителів, психологів, ворожок.
Відомий сатирик Самуель Клеменс, що писав свої праці під псевдонімом Марк Твен, висловив таку думку стосовно Святого Писання: „Більшість людей мають великі труднощі, коли зустрічають незрозумілі місця в Біблії. Я ж, навпаки, маю великі труднощі в тому, що розумію багато місць у Святому Письмі, але моє життя не відповідає їм”.
Бог не буде судити нас за те, що ми не розуміли в Святому Письмі, а за те, що ми розуміли, та не виконували. Коли розуміємо й виконуємо слова Євангелія, отримаємо щедре благословення Ісуса.
Пам’ятаймо, що велика віра тісно поєднана з особистим пізнанням Ісуса Христа, яке здобуваємо тривалою молитвою, розумінням науки Спасителя через читання Святого Письма, зв’язком любові завдяки частій Сповіді і Причастю. Цю правду описав апостол Іван словами, які варто часто пригадувати собі для зміцнення віри: „Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі і Бог перебуває в ньому” (1Ів 4,16). Амінь.
