«Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт. 4:3), – так звучить перша спокуса. «Коли ти Син Божий»… Ми почуємо ці слова знову від насмішників під Хрестом: «Якщо ти Син Божий, зійди-но з хреста!» (Мт. 27:40). Цю ситуацію вже передбачила Книга Мудрості: «Якщо праведник справді є Син Божий, то захистить його…» (Муд. 2:18).
Глузування і спокуса тут взаємно переходять одне в одне: Христос повинен довести правомірність Своїх домагань, щоби Йому повірили. Ця вимога доказу проходить через історію всього Ісусового життя, коли Йому постійно дорікають, що Він Себе недостатньо виявляє, адже Він мусить учинити велике диво, що усунуло б усяку двозначність та всяку суперечність, і кожному беззаперечно виявило б, ким і чим Він є, чи то б пак, не є.
І цю ж саму вимогу ми висуваємо Богові та Христові і Його Церкві протягом цілої історії: «Боже, якщо Ти є, то повинен Себе явити. Ти мусиш розірвати хмари Своєї прихованості і дати нам усе чітко зрозуміти, – ми маємо на це право! Якщо Ти, Христе, справді є Сином Божим, а не одним із просвітителів, які в історії з’являлися постійно, то повинен це показати ясніше, ніж Ти це чиниш! І Ти мусиш наділити Твою Церкву, якщо вона має бути Твоєю, більшою однозначністю, ніж вона має насправді!»
Ми повернемося до цього при розгляді другої спокуси, істинний центр якої це становить. Доказ божественної сутності, що спокусник пропонує явити під час першої спокуси, полягає в тому, щоб перетворити пустельне каміння у хліб. Насамперед ідеться про голод самого Ісуса – так бачив це Лука: «Скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом» (Лк. 4:3). Але Матей розуміє спокусу ширше, у значенні постійного звертання до Ісуса вже за Його земного життя і протягом усієї історії.
Що є трагічнішим, що більше суперечить вірі в доброго Бога і вірі у Спасителя людей, ніж голод у людстві? Хіба не є найпершим доказом Спасителя перед світом і для світу те, що Він дає йому хліба і що всякий голод припиняється? Під час мандрівки по пустелі Бог живив Ізраїль хлібом із неба, манною. Це вважали образом месіанського часу: хіба Спаситель світу не повинен довести Свою владу таким чином, що дасть усім їсти? Хіба вирішення проблеми харчування – а загальніше: соціальних проблем – не є найголовнішим та істинним критерієм вимірювання спасіння? Чи може хтось справедливо називати себе Спасителем, не відповідаючи цьому критерію? Саме це – надзвичайно логічно – серцевиною своєї обітниці спасіння учинив марксизм: він, мовляв, турбуватиметься про те, щоб усякий голод закінчився і щоб «пустеля стала хлібом»…
«Коли ти Син Божий»… Оце вимога! І хіба не те саме слід сказати й Церкві: «Якщо ти хочеш бути Церквою Бога, то потурбуйся насамперед про хліб для світу! Все решта потім!» Важко відповісти на цей виклик саме тому, що крик голодних так сильно проникає у наші вуха та в душу. І повинен проникати. Відповідь Ісуса неможливо зрозуміти лише в контексті самої історії зі спокусами. Тема хліба просочує все Євангеліє і її треба бачити в її цілому обсязі.
У житті Ісуса є ще дві інші великі історії з хлібом. Це помноження хліба для тисяч людей, які пішли слідом за Господом на самоту. Чому тепер чиниться те, що раніше відкидалося як спокуса? Люди прибули, щоб чути Боже Слово, покинувши для цього все інше. І як люди, які своє серце відкрили для Бога і одні для одних, вони можуть прийняти хліб у правильний спосіб. Отже, це диво з хлібом характеризують три речі: передуючі пошуки Бога, Його Слова, правильного дороговказу на все життя. Хліба просять у Бога пізніше. І, нарешті, важливим елементом дива є взаємна готовність до ділення. Слухання Бога стає життям із Богом, і воно веде від віри до любові, до відкриття іншого. Ісус не байдужий до голоду людей, до їхніх тілесних потреб, але Він уміщає їх у правильний контекст і дає їм правильний порядок.
Ця друга історія з хлібом передбачає третю і є для неї підготуванням: це – Тайна вечеря, що стає Євхаристією[1] Церкви і постійним Ісусовим дивом помноження хліба. Ісус сам став померлим пшеничним зерням, що приносить щедрі плоди (Йо. 12:24). Він Сам став для нас хлібом, і це помноження хліба триває невичерпно до кінця віків. Таким чином, тепер ми розуміємо слова Ісуса, які Він взяв зі Старого Завіту (Втор. 8:3), щоб ними дати відсіч спокуснику: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4:4). У зв’язку з цим доречно згадати слова німецького єзуїта Альфреда Дельпа, страченого націонал-соціалістами: «Хліб важливий, свобода ще важливіша, але найважливіше – незламана вірність і незраджене поклоніння».
Коли ця ієрархія благ не дотримується, а ставиться з ніг на голову, тоді більше немає справедливості, тоді більше не турбуються про стражденну людину, а підривається і руйнується й сама сфера матеріальних благ. Коли Бога вважають чимось другорядним, що заради важливіших речей можна інколи або й взагалі відсунути вбік, тоді руйнуються й самі ті, нібито важливіші, речі. Про це свідчить не лише негативний результат марксистського експерименту.
Допомога Заходу країнам, що розвиваються, збудована на суто технічно-матеріальних принципах, які не лише самі виключили Бога, а й відтіснили від Нього людей гордістю свого ноу-хау, що й призвело до створення Третього Світу в його сьогоднішньому сенсі. Це відсунуло осторонь зрілі релігійні, моральні та соціальні структури і в порожнечі встановило свою технократичну ментальність. Намір Заходу полягав у тому, що він зможе перетворити каміння на хліб, а натомість він дав каміння замість хліба. Йдеться про пріоритет Бога. Йдеться про те, щоб визнавати Його за дійсність, без якої ніщо не може бути добрим. Історію неможливо регулювати незалежно від Бога суто матеріальними структурами. Якщо серце людини недобре, то не може бути добрим і все решта. Доброта ж серця походить врешті-решт лише від Того, хто Сам є Добротою – Добром.
Звісно, можна запитати, чому Бог не створив такого світу, в якому Його присутність була б очевиднішою; чому Христос не полишив іншого, досконалого блиску Своєї присутності. Це – таїнство Бога й людини, в яке ми не в силі проникнути. Ми живемо в тому світі, в якому Богові якраз не притаманна очевидність осяжного, а Його можна шукати і знайти лише через прорив серця, «Вихід» із «Єгипту». У цьомусвіті ми повинні протиставлятися ілюзіям фальшивих філософій та пізнавати, що ми живемо не лише самим хлібом, а насамперед послухом щодо Божого Слова. І щойно тоді, коли життя йде за цим послухом, зріє й розуміння того, як усіх забезпечити хлібом.
[1] Євхаристія – (гр.: «подяка»): відзначення смерті та Воскресіння Ісуса («Божественна літургія»). Під час Божественної літургії силою Святого Духа присутній Сам Ісус Христос.
Уривок із книги «Ісус з Назарету» Йосиф Рацінгер (Папа Бенедикт XVl)
