Ми так багато нагромаджуємо. Постійно купуємо новий одяг, щоб мати ще більший вибір для виходу «в люди». Постійно відкладаємо кошти на відпочинок, на нові покупки, на «чорний день». Постійно додаємо все нових друзів та підписників у соцмережах ― як онлайн, так і офлайн, щоб виглядати авторитетніше та популярніше. Постійно накопичуємо нові знання, збагачуємо власний досвід, відкриваємо нові горизонти, покоряємо нові вершини, здійснюємо нові бажання… Ми так багато усього хочемо мати. І тому так багато нагромаджуємо.
Водночас ми прагнемо мати безпеку через впевненість у завтрашньому дні, мати опору серед теперішніх турбулентностей, мати ефективне вирішення минулих непорозумінь. Ми прагнемо мати контроль над своїм щоденним розкладом, над редагуванням списку зустрічей, ба навіть, над тими, з ким зустрічаємося. Ми навіть прагнемо мати майбутнє, тому творимо стратегії розвитку, чинимо прогнози, аналізуємо ризики. Ми прагнемо мати саме життя. А в підсумку, маємо одяг, маємо гроші, маємо відпочинок на курорті, маємо свій звичний світ, але бракує життя.
Часто-густо ми відмовляємося від власних почуттів, які сигналізують нам, що щось йде не так. Нерідко ми відкидаємо своє незадоволення власним існуванням із виправданням: «іншим же ще гірше». Часто ми не відповідаємо адекватно своєму неспокійному серцю, що прагне більшого, кращого, величнішого, справжнього. І так ранимо його ще більше. І до усього нагромадженого ще додаємо, а відтак маємо душевні зранення, неспокій, незадоволення. Бо серце прагне Життя.
Молодий багатий юнак відповідає на пориви свого серця і приходить до вже відомого на той час Вчителя. Він відчуває, що його діяльності і його існуванню бракує життя, тому він перебуває у пошуку і запитує про це. Він має багатство, має впевненість, має контроль. Ба більше, він має здобутки у релігійному житті, має праведність, адже виконав усі заповіді змалку. «Чого мені ще бракує?»
І тут раптом гостра і спокійна відповідь Вчителя: «продай, роздай, віддай». Розділи усе, що маєш, із тими, хто поруч. Зверни свою увагу далі контрольованого володіння. Ризикни відкритися до людей у проблемах, нуждах і потребі. І тоді відчуєш подих життя. Того справжнього життя, а не вибудуваного у власних ілюзіях про забезпечення себе, того різноманітного життя, а не чітко структурованого та систематизованого задля власної безпеки, того бажаного життя, яке дихає, пульсує та рухається до своєї повноти. І тоді, приходь і будь. Будь разом із Життям, якого так прагне твоє неспокійне серце.
Бо життя – це не про те, щоби мати, але про те, щоби бути.
Бо життя – це не про впевненість у завтрашньому дні, а про впевненість у тих, хто поруч із тобою.
Бо життя – це не про контроль над кожною миттю, а про кожну мить, подаровану і прийняту.
Зрештою, бо життя – це не про нагромадження, але про ділення. Про ділення собою, своїми здібностями і талантами, своїми хвилюваннями і страхами, своїми здобутками і втратами, своїми думками і молитвами, своїми радощами і своїми плачами. Це про ділення своєю любов‘ю.
Навіть тоді, коли любов здається занадто простою, слабкою, недоречною, невідповідною. Навіть тоді, коли любов розбиває упевненість, контроль, та й саме життя. Навіть тоді, коли любов залишається розіп’ятою десь поза містом на хресті. Бо тільки така любов оживає і повертає до життя.
«І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя».
Бо Життя – це і є Любов.
