Любов до Бога.
Вона не абстрактна, не астральна, не платонічна не ідеальна. Вона залишиться книжковою, якщо не полюбиш свого брата і сестру, але не через кровний зв’язок, який єднає тебе з ними, а через твою відвагу полюбити їх любов’ю Бога. Просто так. Через те, що вони є. І такими, якими є. І з такою любов’ю, якою навчились любити тебе.
Любов до Бога.
Вона не метафізична, не академічна, не загальна. Не вірю тим, хто любить всіх підряд і однаково, без різниці, без розбору, без вчинків, без дотику, без жертовності, без Його присутності. Хто не підпускає до себе інших, не хоче чути слів “Добраніч! Люблю тебе!”, “Доброго ранку! Люблю Тебе!”, “Люблю Тебе, вибач!” і далі розповідає всім про те, що Бог всіх любить.
Любов до Бога.
Вона не повітряна, не рожева, не з цукрової вати і навіть не з запахом кадила. Бог любить через іншу людину. Конкретну. Живу. Ту, що поруч тебе. Що була, що є, що буде. Що також, як ти вчиться любити. Вчиться казати, вчиться приймати, вчиться жертвувати. Яка плаче та сміється, кохає та ненавидить, біжить та падає, хворіє та вмирає, цілує та втікає.
Любов до Бога.
Це за-лишити речі, щоби лишити-ся саме з цією людиною. Поз-бутися, щоби бути з нею. Зненавидіти всіх, щоби видіти. І все це, щоби любити…
Любов (до) Бога
