“Стільки народу знову там зібралось, що вони не мали змоги їсти” (Мр 3, 20-27).
Дивна поведінка Ісуса, що Він та учні не мали часу для тілесної поживи. Але це не випадково. Така ситуація свідчить про те, що Христос цілковито віддавав Себе праці, служінню людям наукою та чудами. Цим показував Свою безмежну любов до кожної людини. Він дбав передусім про їхнє добро, а не про себе, бо чудесно нагодував п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу.
Найближчі родичі Ісуса не могли прийняти того, що Він проповідує і як поводиться. Їм було складно побачити Бога в особі, яку вони знали як людину, що Він може так наблизитися до нас.
Подібне буває і в нашому житті. Не тільки тоді, а завжди, у всіх історичних часах і епохах, людина здебільшого не хоче виділятися, бо їй важко бути інакшою, таку називають часто «білою вороною». Ми здебільшого хочемо прожити своє життя так, щоб про нас зайвий раз не говорили, тому уникаємо чогось особливого, що може спровокувати велику увагу до нас: а саме до особливого, незвичного життя, до якого кличе нас Господь. У собі завжди переживаємо певний внутрішній конфлікт. З одного боку знаємо, що говорить Євангеліє і як маємо жити, а з іншого – над нами тяжіє суспільна думка: як усе це буде виглядати в людських очах? Що люди скажуть, що вони подумають і як потім будуть ставитися до мене?
Якщо придивитися до нашого життя – життя християн, то маємо чесно й відверто зізнатися, що для багатьох здебільшого важливіша думка людей, аніж думка Бога. Для нас суттєвіше, що скажуть люди, а не те, що «скаже» Господь. Однак люди говорять то одне, то інше. Нині кажуть: «Осанна!», а завтра: «Розіпни!» Це означає, що частина християн намагається допасувати віру до потреб тіла та людської правди. Живуть вірою задля земної вигоди, а мало шукають Ісуса.
Бог, який завжди є сталим і незмінним, не очікує від нас сьогодні одного, а завтра – іншого. А прагне постійного свідчення нашої віри, любові, та довіри Йому. Правдивий християнин не переймається людською думкою про себе, бо одного разу похвалять його, а другого разу осудять. Тому ми повинні мати відвагу і старання вслухатися, вдивлятися в те, чого очікує від нас Христос у тій чи іншій ситуації. Керуватися Божою правдою, пізнавати й виконувати волю Господню. Тож для нас має бути важливішим, що скаже про мене Господь, а не те, що думають люди. Бо від Ісуса отримаємо нагороду за своє життя.
