Усім нам відома з дитинства притча про сіяча акцентує свою увагу не лише на зерні, яке засівається. Водночас вона доволі гостро підіймає питання про ґрунт, у який це зерно потрапляє після дбайливої руки сіяча. Безсумнівно, йдеться про образ серця людини, внутрішнього світу, у якому кожна особа відкривається або замикається на Боже Слово, а відтак на Боже життя.
Загалом притча розповідає про чотири типи сердець. Перш за все, говориться про зерно, яке взагалі не потрапляє на ґрунт, а падає край дороги. Боже Слово, яке взагалі не знаходить серця людини? Для окреслення цієї дійсності в українській мові існує доволі промовисте слово «безсердечний». Йдеться про людину, яка не просто жорстока чи лиха, але, – що набагато гірше, – байдужа. І то не тільки до свого духовного життя, але й до усіх навколо. Другий тип зерна, яке потрапляє на кам‘янистий ґрунт, зображує нам закам‘янілість серця. Це стається тоді, коли людина тривалий час не зрошує своє серце любов‘ю, милосердям та вразливістю на потреби інших людей. Відтак серце перестає відчувати пульс навколишнього життя, який інколи може частити чи уповільнюватися. Знову ж таки, не тільки й тебе, але й у того, хто поряд. Третій тип – зерно, яке проростає, але йому не вдається принести плід через терня, що його заглушує. Що це, як не літеплість серця? Серце людини, якому бракує стійкості у переконаннях, вірності собі й Богові у буденних справах, терпеливості у труднощах, які ранять, наче терня. І четвертий тип – зерно, що потрапляє на добрий ґрунт. Це добре серце, це милосердя. Тобто, серце миле, приємне, яке притягує своєю добротою; тобто серце, яке дарує милість тим і там, де цього найбільше потребують.
Як же обробляти ґрунт належним чином? Як же піклуватися про власне серце, щоб воно будо здатне прийняти зерно Божого Слова і життя?
Насамперед варто віднайти серед життєвих турбот час для того, щоби дослідити, проаналізувати і прислухатися до власного серця. Чи воно живе сьогодні? Що його хвилює чи радує у цей момент життя? Зрештою, чим воно наповнене? Адже з цього народжується як добро, так і зло. Серце, наповнене неспокоєм, ворожістю чи образою, буде ділитися навколо негативними емоціями та діями. Серце, наповнене спокоєм та любов‘ю, даруватиме любов та заспокоюватиме.
Другий крок: очищення серця. Йдеться про те, щоб відкинути усе те зло, яке намагається заволодіти людиною через спокуси, пристрасті чи гріхи. Відбувається це у щирих стосунках із Богом, який просвічує, допомагаючи побачити це зло, супроводжує, даючи силу протистояти та мотивує, даруючи надію, що перевищує межі земного існування.
І третій крок: зцілення серця. Очевидно, що зло руйнує. Навіть потрапивши у наше життя випадково, неусвідомлено чи короткотривало, воно завдає ран. Саме тому ми потребуємо єлею Божого милосердя, щоб загоїти душевні зранення, Божих обіймів, щоб знову відновити власну гідність, Божого усиновлення, щоб відчути себе любленими.
І все? Ґрунт готовий? Міг би бути, якщо ти ми не говорили про християнство. Адже для послідовників Христа цього замало. Адже шлях приготування серця не може замикатися лише на мені. Наступний та останній крок: дарування серця. Дарування себе і свого життя тим, хто є поруч, дарування своїх здібностей та часу тим, хто цього потребує, дарування свого серця задля серця іншого. Адже тільки у такому спілкуванні сердець ми реалізовуємо себе як люди, і як християни. Не віриш? Тоді, спробуй! Адже саме у цьому криється радість твого і мого життя.
