З усякого огляду корисно людині під час спільнотної молитви мати перед собою текст богослужіння. Сприйняття значно краще. Молитва усвідомленіша. Взяти хоча б, до прикладу, те, з якої літери – великої чи малої – написане слово у літургійному тексті. Дрібниця, здавалося б, але вказує часом на суттєве.
Недавно святкували ми Успення Пресвятої Богородиці. Богослужіння цього свята тропарем окреслюють його суть: «Переставилася Ти, до життя, бувши Матір’ю Життя». На слух зовсім не те. Тут «життя» і тут «життя». Натомість зрозуміліше стає, коли бачимо, як написані перше і друге однакові за звучанням слова. Якщо з малої літери, то розуміємо, що йдеться про стан, конкретніше – життя вічне у цьому контексті. Якщо ж з великої, то розуміємо Ісуса Христа, Який є «путь, істина і ЖИТТЯ» (Йо 14,6), і матір’ю якого є Пресвята Богородиця.
Або інший, схожий приклад. На день нового церковного року, Індикту, 14(1) вересня, припадає також свято Іпостасної Премудрості Божої, Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, ім’я якої носять храми Софії Константинопольської, Софії Київської, а також сучасні у Римі та Львові. Літургійні тексти розрізняють премудрість з малої і великої літери. В першому випадку – це риса, а в другому – Ісус Христос – «Божа Могутність і Божа Мудрість» (пор. 1Кр 1,24). «Надбати віру безсумнівну, щоб нею успадкувати блага, – ось первоплід премудрости! Не даймо сну очам і шукаймо Премудрість Божу, не ухиляймось ні праворуч, ні ліворуч, щоб спаслися ми, як сарна із тенет», – каже нам тропар канону Утрені свята.
У різних літургійних текстах часто зустрічаємо антитезу, що Христос у вічності родиться від Отця без матері, а в просторово-часовому вимірі воплотився від Матері без отця. Теж написання першої букви особливо у слові «отець» має ключове значення для того, щоб відрізнити понадчасове родження «Бога істинного від Бога істинного», яке не має нічого спільного із земним материнством чи батьківством, від безсіменного (тобто без участі батька) народження Ісуса Христа як людини від Матері Божої в конкретний історичний момент.
А про написання займенників, які стосуються Бога, і говорити зайве. Якщо, до прикладу, бачимо написання з великої літери слів «Ти», «Твоє», «Своє», «Його», «Той», «Хто», «Який» тощо, одразу розуміємо, про Кого йдеться, і до Кого звертаємось.
Тож нам, немічним, які так часто під час молитви думками блукаємо будь-де, тільки не перед Престолом Всевишнього, велика літера у таких словах нагадає цей важливий момент, щоб ми і про Божу присутність думали, і осмислено до Нього зверталися у своєму поклонінні.
Василь КАЛИТА для ДивенСвіту
