“Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня” (Мр 11, 11-23).
Читаючи розповідь про неплідну смоківницю, бачимо, що вона всохла через день. Принаймні такий наслідок слів Ісуса „Нехай ніхто повіки не їсть плоду з тебе!” побачили апостоли.
Живемо в час стрімкого науково-технічного розвитку, коли маємо швидкий доступ до інформації, можемо швидко пересуватися завдяки сучасному транспорту, легко вирішувати справи з допомогою новітньої техніки (станки, комп’ютери, побутові прилади). Такий спосіб життя людина хоче перенести на релігійну площину, у свої стосунки з Богом. У нас є бажання швидко отримати відповідь на молитву, звільнитися з гріхів та змінити життя, легко вирішити проблеми. Хочемо, щоб все відбувалося автоматично, само по собі, без особливих наших зусиль.
Коли зауважуємо у собі такі думки, треба пам’ятати, що духовне життя – це живий стосунок людини з Богом, а не мертвих, анонімних об’єктів. Ісус хоче, щоб ми переживали молитву і Святі Тайни, як стосунок любові з Богом, між особами, які знають один одного, залежні між собою. Наше духовне життя повинно бути побудоване на основі зв’язку віри та взаємної довіри Богу.
Довіра до близької особи зроджується у серці людини з часом, коли поступово пізнаємо її. Тоді можемо разом вирішувати різні справи. Так само любов і довіра до Христа зроджується в нас із часом, після багатьох молитов, частої Сповіді та Причастя. Тобто на основі власного досвіду.
Ісус хоче, щоб ми з допомогою, віри, любові та довіри переживали зв’язок із Ним свідомо й відповідально, як із близькою, дорогою нам особою, а не кимось чужим, невідомим для нас. А тим самим пам’ятали про важливий прояв віри, що то не ми самі, а Бог змінює нас та життя.
Довіра та Христа стає міцною, запевнює нам добре життя, коли керуємося Божими заповідями, а не власними бажаннями. Тоді наш погляд спрямований на Ісуса, до неба, а не на земний достаток.
Ісус своїм словом припинив життя неплідної смоківниці. Силою нашої віри та довіри до Бога, Христос, при потребі, може швидко звільнити нас від гріха та всякого зла й наповнити добром.
