Він не озвався до неї і словом

Читай також

  • Подивися вгору. Що ти бачиш?
  • Що зараз найважливіше?
  • Бог кличе йти за Ним – то треба йти
        • Він не озвався до неї і словом

          Читаючи Євангеліє, бачимо різну поведінку Христа, ставлення до людей: милосердя і критику. У ситуації жінки хананейки позиція Ісуса Христа, на перший погляд, може видатися твердою. Він досить різко відповів жінці, яка з проханням припала Йому до ніг: «Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам». Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди говоримо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї. Спаситель вказує, що прийшов найперше до вибраного народу, і лише потім можна говорити про поган.

          Щось подібне можемо відчувати в нашому житті, адже переживаємо різні труднощі, падіння. Іноді у нас складається враження, що Бог не чує, не бачить, є десь далеко від мене. Це буває проблематичним під час війни, коли гинуть невинні люди. І виникає справедливе запитання: „А де ж Господь, чому допускає смерть дітей та дорослих?” Однак знаємо, що Бог досконалий, тому в Нього немає ніяких недоліків: проблем слуху, зору, пересування. Якщо Ісус зразу не відповідає на наше прохання, то часто у цьому є Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати, утвердити в чеснотах і ще більше наблизити до Себе. Знаємо, що й батьки деколи випробовують, щоб вони дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати, здобувати життєвий досвід. Тому й Христос деколи може не відповідати зразу, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, у надії на Нього. Так само сталося з хананейкою, коли після кількох прохань про поміч Ісус сказав: „О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш”.

          Історія жінки хананейки переконує нас, що як би не складалося наше життя, маємо вірити, що Бог нас чує, Він присутній біля нас. Ісус чує нас завжди, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя та любові відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу, будемо готові прийняти Його дари.

          Настирливість жінки у її проханні про оздоровлення дочки є прикладом віри для кожного з нас. Жінка представляє Ісусові свій біль з повною вірою і надією, покладаючись на Його доброту і владу. Ісус не відповів відразу, щоб жінка мала нагоду виявити всі свої чесноти. Він відкладав свою відповідь, хотів, щоб жінка виявила ще сильнішу віру, зокрема витривалість.

          Коли Господь побачив віру жінки, то в Його серці милосердя перемогло справедливість. Коли ми справді чогось потребуємо і віруємо у всемогутність та любов Ісуса, не маємо перейматися, наскільки ми святі, гідні стати перед Богом, бо ж ніколи не будемо гідні. Бо дехто каже: „Як стану досконалим, тоді піду до Сповіді та Причастя”. Це вже не є надія на Бога, а надія на себе. Однак завжди маємо наполегливо просити помочі у Бога. Проявляти розуміння, що вирішення проблем не залежить повністю від нас, а Ісус є джерелом добра. Адже якщо перестаємо просити чогось, це показує, що нам бракує надії та довіри Христові. Господь про це казав дуже просто: «Просіть, і дасться вам!»

          Чотирирічний хлопчик, знаючи, що мама, поклавши його спати, піде в гості, почав плакати і благати, щоб вона залишилася вдома. Мама поцілувала сина і нагадала, що з ним лишається його сестра. – Якщо я навіть залишуся, то все одно не зможу постійно сидіти біля твого ліжечка, – говорила вона. – Я знаю, – сказала дитина, але, мамо, я спокійний, коли чую, як ти ходиш по хаті.

          Так, як дітям приємно відчувати присутність мами, так віруючим радісно відчувати у житті присутність Бога. Вони почувають себе захищеними, щасливими і не самотніми, оскільки з ними їхній Батько. Шкода тих людей, які почуваються сиротами у світі, бо не знають Бога! Нам не обов’язково постійно відчувати присутність Ісуса біля нас, але достатньо пам’ятати, часто згадувати про Нього протягом дня, і в нашій душі завжди буде спокій і радість.

          Коли говоримо про молитву, важливо пам’ятати про інший бік медалі: молитву завжди треба поєднувати з працею людською і духовною. Щоб Ісус допоміг нам, маємо створити для цього основу – виконати свої людські та духовні обов’язки, а все інше Бог доповнить. Святі у житті часто керувалися простим правилом: „Праця і молитва”. Працюй і молися й Бог допоможе тобі. Цю подвійну надію досконало пояснює духовна мудрість: „Працюй так, якби все залежало від тебе. Молися так, якби все залежало від Бога”. Праця і молитва – це співпраця з Ісусом, яка запевнює успіх у вирішенні всіх справ. Це бачимо у поведінці жінки. Христос не вислухав її за першим разом, але вона продовжувала просити помочі. Бачачи віру жінки, Ісус оздоровив її дочку.

          У Божественній Літургії ми багато разів кажемо: «Господи, помилуй!», повторюючи Богові свої прохання, виражаємо надію на Нього. Тож у випробуваннях, труднощах і нестачах пам’ятаймо, що вирішення справ залежить передусім від Бога, а не від нас. Не переставаймо у молитві надіятися на Бога й просити Його про всі наші потреби, пригадуючи собі слова Христа: „І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт 21,22). Ісус, бачачи нашу цілковиту надію та довіру до Нього, обов’язково допоможе, винагородить нас за це. Амінь.

          Отець Михайло ЧИЖОВИЧ

          Читай також

        • Подивися вгору. Що ти бачиш?
        • Що зараз найважливіше?
        • Бог кличе йти за Ним – то треба йти
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 5 / 5. Vote count: 1

            No votes so far! Be the first to rate this post.