Сьогоднішній євангельський уривок розповідає не лише про сильну віру жінки ханейки, а й любов матері. Є такий американський вислів: “Пам’ятай: віра, яка горами рухає, не розлучається з киркою.” Саме про таку віру ми чуємо сьогодні в Євангелії.
Це один з тих уривків у Св. Письмі, яким можна легко маніпулювати, вириваючи речення з контексту. Вирвавши 1 речення, можна сказати, що Христос є байдужим до людських страждань. Вирвавши інше, можна назвати Ісуса зверхнім. Але тільки цілий прочитаний уривок розкриває нам Ісуса Христа таким, яким він є: знавцем людських душ і Господом. Жінка багато чим ризикувала, але вона більше не мала до кого йти. Вона поставила на кону свою репутацію, бо любила свою дочку більше за себе. Вона зрозуміла, що треба бути “на одній хвилі” з Тим, в кого вона щось вирішила попросити, назвавши Сином Давида.
В житті ми буваємо дуже, як кажуть “гонорові”. Зайвий раз не хочемо визнати власну гріховність чи недосконалість. Нас дуже турбує, що про нас подумають люди, знаючи, що більш важливо, що про нас думає Бог. Треба мати “велику віру”, щоб сприймати Боже благословення не, як щось нам належне, а як дар. Треба мати велику віру, щоб опуститися перед Богом, а не піднятися над ним, диктуючи і вимагаючи того, що нам “належиться”.
І вкотре переконуємося в тому, що віра є деревом, чиє коріння сховане в любові. Саме з любові росте віра і любов’ю живиться. Без любові, немає віри.
