Три запитання до себе, коли огортає тривога

Читай також

  • Школа Святого Духа: в пошуках відповідей у складні часи
  • Старець Павло з Дори як дар Бога для українського народу
  • Блаженніший Святослав зустрівся з родинами полонених і зниклих безвісти
        • Три запитання до себе, коли огортає тривога

          Життя після гріхопадіння важко назвати простим. Стихійні біди, хвороби, болісні стосунки… І навіть якщо все начебто добре, не залишає голову думка про те, що миттєво все може змінитися.

          Ми крихкі і тендітні, не контролюємо ситуацію. Немає сенсу це заперечувати.

          Однак розуміючи та приймаючи це, ми піддаємось тривозі, і то не лише про день завтрашній, але також про минуле і теперішнє.

          Життя непросте і доріг без перешкод у ньому немає. Однак щоб не захлиснутися тривогою, я ставлю собі ці три запитання.

          Що найголовніше у моєму минулому?

          Що старші ми, то більше можливостей озирнутись і побачити свої проступки. Скоєні гріхи, невдалі рішення. Когось мучить скоєне, когось біль від вчинків інших. Мов привиди, вчинки з минулого можуть накочуватись хвилями тривоги. Бог справді пробачив мені? Або ж – чи цей біль більше не повториться?

          Однак якими би важливими і значущими не були наші діі, для віруючої людини жодна з них не є найбільш важливою. Найважливіше з нашого минулого – це те, що ми зустріли Бога, який вибрав нас і врятував для вічного спасіння (Еф. 1, 3-7).

          Що найголовніше у моєму сьогоденні?

          Якщо відверто, то теперішнє часто виглядає місцем зустрічі жалю і травм минулого зі страхами про майбутнє. Нам важко жити тут і зараз, бо ввесь час намагаємось розібратись з минулим з одного боку, і турбуємось про майбутнє з іншого боку. А іноді сьогодні – це суцільні труднощі та переживання.

          Всі ми розуміємо, що важкі часи – це не найгірше, з чим можна зустрітись. Найгірше – це страждати самотужки. І найважливіша істина сьогодення – це те, що з нами Бог, який обіцяє ніколи не залишити (Євр. 13,5). 

          Не завжди відчуваєш Божу присутність. Іноді здається, що всі залишили. Але навіть коли покинули всі – Бог поруч. 

          Божа присутність – не метафора. Бог – Друг, який бачить і чує завжди. 

          Що найважливіше в майбутньому? 

          Це найцікавіше запитання, бо стосується сфери надії. А біблійна надія ніколи не розчаровує. 

          Думки про майбутню невідомість бувають просто жахливими. А що як мене чекає інвалідний візок, або я на зможу купити будинок, а ціни на оренду лише ростимуть. А хто заопікується мною в старості, якщо немає дітей. А якщо помре дружина чи чоловік? 

          Неспокій – це поштовх для безконечного польоту фантазії. Так, від багатьох небезпек ми не застраховані. Але куди має бути спрямований наш погляд? До вічного щасливого споглядання обличчя Божого, до якого ми всі прагнемо. 

          Бог сиворив час, але йому не підвладний. Бог наповнює наше минуле, тепепрішнє та майбутнє своєю благодаттю та любоячою присутністю.  

          Нехай щоразу, коли огортає тривона, в наших думках виникають ці три запитання, щоби спрямувати нас до істини. 

          Підготувала Тетяна Трачук

          Читай також

        • Школа Святого Духа: в пошуках відповідей у складні часи
        • Старець Павло з Дори як дар Бога для українського народу
        • Блаженніший Святослав зустрівся з родинами полонених і зниклих безвісти
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 3 / 5. Vote count: 2

            No votes so far! Be the first to rate this post.