Що означає прожити гідно навіть невеликий відрізок часу, який тобі залишився? Це означає прожити його, не рятуючи власної шкури, не плануючи, як втекти від жорстокої дійсності, а думаючи про своїх побратимів, про свій народ, про Батьківщину. Це означає думати про те, як бути гідною людиною перед обличчям негідників. Це ніщо інше, як, за словами сьогоднішнього Євангелія, багатіти в Бога!
Те, що ти зібрав, кому воно буде? (Лк. 12, 20).
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі вірні нашої Церкви, які зараз із нами моляться врізних куточках земної кулі, навіть на окупованих територіях!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору тут, у Києві!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Слово Божественного Євангелія, яке ми щойно чули, — це слово живого Бога, що відкриває нам вічні горизонти земного життя. Господь нам каже, що те, що ми робимо сьогодні: наша праця, боротьба, наші страждання — можуть мати вічну вартість. Щоб знайти сенс життя і терпіння людини, треба заглянути трішки далі від смерті.
Ось сьогодні Господь Бог запрошує нас поглянути на себе, на своє земне життя з перспективи вічності і побачити щось глибоке, цікаве, чого ми, можливо, щодня недобачаємо. Він розказує притчу про одного багача, у якого гарно вродила земля. У нашій уяві постає праця селянина і плоди, які він може зібрати…
Що означає слово «земля» у Святому Письмі і те, що вона «вродила гарно»? У книзі Мудрості, на священних сторінках Старого Заповіту, ми натрапляємо на незвичну відповідь на це питання: земля — це простір пізнання Бога. Це не просто товар чи ресурс для здобування достатку та щоденного хліба, а школа Божественної премудрості. Обітована, тобто дарована людині Богом, земля — це простір живого спілкування людини з Отцем. Це унікальне місце на землі, де Бог говорить до нас, де Він діє, вчить, відкриває себе людині. Тому серце кожного ізраїльтянина, хоч би де закинуло його життя, спішило додому. У вавилонській неволі народ співав: «Як нам пісень Господніх на чужій землі співати?» (Пс. 137, 4). А те, що «земля вродила гарно», означає, що Бог потужно, глибоко промовив до людини, щось про себе їй відкрив.
Багач виявився безумним, немудрим, тому що не вмів із простору спілкування з Богом отримати найдорожче, найцінніше. У нас може виникнути запитання: чи є у Священному Писанні приклад мудрого чоловіка, який був би антитезою до цього безумного? Очевидно є. Це цар Соломон. Він молився до Бога і просив мудрості. Бог йому відповів: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити, то Я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з’явиться. А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого» (І Цар. 3, 11–13). Проте коли мудрий цар Соломон наприкінці свого життя почав цінувати тілесні насолоди більше від Божої премудрості, то втратив усе: його царство було поділене, потрапило в неволю до сусідів.
Як зібрати те, що гарно вродила земля? Безумний чоловік думає розширювати свої комори, будувати нові приміщенні, щоб туди все зібрати, а тоді каже: «Душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 18). Цими словами багатий чоловік описує поведінку не того, хто здобуває, а того хто губить і марнотратно розкидає зібране. Замість того щоб розширювати своє серце, накопичувати перли Божественного одкровення, які Всевишній хотів йому дати через добрий врожай, він будує щось цілком інше. Намагається зібрати те, що другорядне, натомість втрачає те, що найважливіше, вічне.
Таку безумну поведінку Господь Бог називає нездатністю людини багатіти в Нього. Бог хоче йому відкрити себе, а той лише бачить те, як у Нього можна скористати. Бог хоче подарувати йому те, що вічне, що залишиться навіть після смерті, а той думає лише про сите, вигідне життя тут, на землі, перед смертю. Чоловік думає, що став багатим, а насправді є жебраком. Адже із зібраного врожаю він сам ніколи не скористає, тому що тієї ж ночі заберуть у нього душу і він залишиться з порожнім серцем і порожніми руками.
Про глибину цієї Божої премудрості, що розкривається в нинішньому Євангелії, говорить святий Іван Дамаскин, слова якого ми чуємо на кожному християнському похороні: «Все суєта людська, що не залишається по смерті. Не залишається багатство, ні супроводить слава, бо, коли прийшла смерть, усе це пропало» (Стихира, Глас 3).
Господь Бог посилає нам сьогодні слово мудрості, щоб ми були мудрішими від безумного багача. Ця Божественна премудрість сама приходить до нас в особі Божого Сина Ісуса Христа і відкривається нам, стає доступною силою і діянням Святого Духа. Ми слухаємо це Євангеліє, щоб навчитися багатіти в Бога.
Багатіти в Бога — це здобувати якості, які Йому притаманні. Кожне діло любові залишає знак, плід у нашій душі й уподібнює нас до Господа так, як образ стає щоразу точнішим віддзеркаленням оригіналу. Ті якості, сили душі ми називаємо чеснотами.
Ще стародавні шукачі людської мудрості, древні філософи, говорили, що все те, що не робить мене кращою людиною, не вдосконалює моєї душі, нічого не варте. Вершина премудрості розкривається людині в здатності послужити іншому. Тому, хоч це може видаватися дивним, після смерті нам залишиться лише любов до Бога і те, що ми в ім’я цієї любові зробили ближньому. Вершина премудрості полягає в тому, щоб шукати не власного добра, а бажати добра своєму ближньому.
Це стає добре зрозумілим із діалогу, який ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії. Багач говорить: «моя» душа, «я»зібрав», — і думає тільки про «своє» і що сам буде робити… Він розглядає своє щастя і власний комфорт начебто відокремлено від інших людей. Та, врешті, втрачає все, бо не дбає про своє справжнє добро. Господь Бог піклується про добро людини, але вона зможе вповні зрозуміти глибину Божої премудрості лише тоді, коли вчитиметься любити Бога і ближнього, багатіти добрими якостями, які наповнять її небесними цінностями, що залишаться у вічності.
Дорогі в Христі брати і сестри, можливо ви теж, спілкуючись із нашими солдатами, героями, які пережили жахіття російського полону, зі священниками, яких недавно депортували з окупованих територій, зауважили одну надзвичайну мудрість. Навіть жахіття полону стало для них школою премудрості. Усі вони говорять одне і те саме: ми не знали, скільки ще проживемо — годину, день чи тиждень, але ми хотіли той час прожити гідно.
Що означає прожити гідно навіть невеликий відрізок часу, який тобі залишився? Це означає прожити його, не рятуючи власної шкури, не плануючи, як втекти від жорстокої дійсності, а думаючи про своїх побратимів, про свій народ, про Батьківщину. Це означає думати про те, як бути гідною людиною перед обличчям негідників. Це ніщо інше, як, за словами сьогоднішнього Євангелія, багатіти в Бога!
Цікаво, що навіть у часи війни Україна, наша Батьківщина, стає для нас школою Божественної мудрості, простором живого спілкування з Богом. Господь Бог запрошує нас вміти багатіти в Ньому навіть тоді, коли нам бракує, зокрема, тепла і світла…
Під час війни ми, християни, навчилися жити в глибший спосіб, тому що не знаємо, коли в нас заберуть душу, можливо, цієї ночі. Навчилися жити без тяжкого гріха, у Божій благодаті, часто сповідатися і щодня приступати до Святого Причастя, тобто бути готовими стати перед Божим обличчям із серцем, повним добра, любові до Бога і ближнього, до своєї Батьківщини. Те добро ми часом окреслюємо словом «патріотизм» як любов до свого народу і рідної землі. Багатіти в Бога під час війни в Україні — нехай буде нашою християнською мудрістю і силою.
Проживімо гідно цей день, тиждень, місяць — і тоді побачимо, що перед гідним і мудрим українцем не встоїть безумний і негідний загарбник.
Коли нас спитають, кому буде те, що ми надбали, можемо сказати, як мудрі слухачі Божого слова, що багатіли в Бога. З таким багатством ми надбали не тільки для себе, для вічності, а й для сили розвитку нашого народу, перемоги незалежності нашої Батьківщини. Бо навіть під час війни наша земля як простір, школа Божої мудрості, вродила гарно цього року! Амінь.
