Ми доволі часто чули слова любові у дитинстві. У любові нам зізнавалися батьки, рідні та близькі люди, а інколи й просто перехожі на вулиці. Ставши дорослими, ми також без проблем виявляємо свою любов до маленьких дітей. Ну, як же їх не любити, не цілувати, не обіймати, коли вони настільки милі? Однак, наше прагнення у відчутті того, що нас люблять, і у дорослому віці нікуди не дівається. Наскільки б ми з віком не поросли корою задля захисту від несправедливої критики, ірраціональних образ чи відвертих принижень, як і в дитинстві ми потребуємо чути слова любові. Достатньо лиш пригадати собі, наскільки окриленими, натхненними та спокійними ми відчували себе після останніх слів зі сторони наших рідних: «Я тебе люблю», «Ти цінний/цінна для мене», «Я хвилююся за тебе».
На жаль, сьогодні ми й справді потерпаємо від нестачі слів любові. Ми зарезервували їх для освідчень, пам’ятних дат чи святкових річниць, хоч прагнемо їх чути щоденно. Ми витрачаємо безліч зусиль та енергії на суперечки, непорозуміння та доведення своєї правоти, хоч часто для розвитку наших відносин достатньо лиш кількох слів любові. І зрештою, якось поступово і мимовільно ми розпочали відчувати сором за вияв свого любовного ставлення, хоч загалом це і є те ставлення, що творить нас людьми.
Саме тому, мабуть, об‘явлення свого Сина у цьому світі Бог розпочинає зі слів: «Ти – мій Син любий, тебе я вподобав».
На перший погляд може видатися, що ці слова звернені лише до Ісуса Христа. Через них Бог прагне відкрити Своєму вибраному народові та кожному вірному Божественну природу новоявленого Месії. Водночас Він проголошує Його основну місію стосовно людини, що полягає у любові. Саме з любові до Свого творіння Господь понижує Себе, приймаючи вигляд слуги. Саме з любові, Він увіходить у людське існування із усіма його радощами і скорботами, зодягаючись у людське тіло. Саме із любові упродовж усього Свого земного життя Він прямує до Його сповнення, що полягає у жертві за кожного із нас на Голгофі та подальшій перемозі над смертю і злом у Воскресіння на третій день.
Проте, це ще не все послання Божої безумовної любові. Водночас слова «Ти – мій син любий, ти – моя дочка люба, тебе я вподобав» звернені і до кожного із нас. Вони віднайшли своє підтвердження у створенні людини на образ і подобу Божу, у запрошенні людини до унікальних відносин із Своїм Творцем, у приході на світ кожного із нас. Вони віднаходять своє здійснення серед теперішніх важких і буремних подій нашого життя, позначених близькістю смерті та безлічі загроз з причини війни на наших теренах. Адже сьогодні Господь звертається до нас цими словами, щоб пригадати про нашу цінність, яка полягає у покликання до божественного життя. Він звертається, щоб повернути нам втрачену гідність, що полягає не лише у свободі від загарбників та окупантів, але й у свободі від зла і ненависті, які постійно чигають на наше серце, ба навіть більше, у свободі для творення стосунків любові із тими, хто поруч саме тут і зараз. Він звертається, щоб розтрощити окови страху та розвіяти темряву ворожнечі. Він звертається, щоб зцілити кровоточиві рани тіла і душі та наповнити відчай променями надії. Він звертається, щоб бути поруч, щоб бути разом, щоб просто бути. Бо любові цього достатньо.
Ти є улюблений і ти є улюблена.
Ти є син і ти є дочка.
Ти є Божий і ти є Божа.
Не забувай про це.
За жодних обставин.
Фото: Євгеній Малолєтка
