Покора ― основа основ.. У цьому ще раз переконуєшся роздумуючи над притчею про фарисея і митаря. Усе Писання говорить нам про те, що гордість ― це зло, а покора ― добро. Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як 4,6). Без покори неможливо подобатися Богові і все що маємо доброго у собі походить від Бога. Коли людина визнає, що вона ― справедлива, засуджуючи при цьому інших, чеснота її ― фальшива. Митар усвідомлює свою грішність у покорі, натомість фарисей не бачить свого засліплення через гординю.
Ця притча говорить нам про одну важливу істину: що всі ми ― грішні і потребуємо покаяння. Але щоби вступити на цю дорогу, треба покори. Святі це добре розуміли. Що таке покора насправді? Покора ― це правда (Св. Тереса). Ступати дорогою за Богом може лишень покірний. Стати у правді ― означає бути правдивим:
― «Що я можу зробити, ― я є тільки бідним грішником» (Св. Отець Піо);
― «Вважайте, брати, я не святий, я грішник, я сьогодні можу впасти тяжко» (Святий Франциск з Асизі);
― а св. Филип Нері кожного ранку повторяв: «»Господи тримай мене сьогодні ― бо я можу легко впасти».
Така свідомість своєї немочі отримувала їх в покорі. І навіть якщо ставалася якась помилка – то вона не дозволяла їм впасти в гордість: «Господи ― це плоди з мого саду», ― казала свята Катерина, кажімо і ми так і ходімо у правді, тобто покорі.
