В любові завжди є щось невисловлене. Коли ми сповнені нею, то все ж не здатні це висловити уповні словами. Та й чи варто?
Водночас цим світлим Божим почуттям так хочеться ділитися, хочеться щоб усі люди, усі народи землі пізнали цю незвідану тайну Божої любові: її ширину, висоту і глибину. Коли дозволяємо Богові жити у нас, то Він починає любити через нас. І хоч у справжній любові не забракне хрестів, але все ж навіть якщо так, то це таїнственне святе почуття починає світити ще більше і більше. У Божій любові заховані ключі справжнього щастя. Тоді серце має чим жити. Воно напоєне життєдайним соком життя. Воно свіже, легке, радісне. Любов робить нас простими, натуральними. Робить самим собою. Такими якими бачить нас Бог.
1 Кор. 13. 1-13: 1 Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2 Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. 3 І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. 4 Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5 не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6 не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7 все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 8 Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9 Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10 Коли настане досконале, недосконале зникне. 11 Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12 Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13 Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.
«Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов» І Ів. 4,7-8
«Господи, навчи нас любити!»
