Днями суспільного резонансу набула новина про підозру у вчиненні сексуального насильства над своєю неповнолітньою донькою чоловікові, який має духовний сан. Такі ситуації спонукають задуматися, наскільки безпечним є простір спілкування наших дітей і які безпекові гарантії пропонує суспільство, зокрема Церква, дитині.
Спілкуємось із керівницею Центру гідності дитини УКУ Христиною Шабат.
Пані Христино, ми читаємо новини про сексуальне насильство представника духовенства і дивуємось – чому, чому люди із високим кредитом моральної довіри насправді здатні на такі злочини?
Статистика свідчить про те, що випадків сексуального насильства є багато. Інша справа, що вони не набувають розголосу, менше одного відсотка випадків стають медійними. Кожна двадцять пʼята людина в Україні, незалежно від того, дівчина це чи хлопець, віком до 18 років зазнала згвалтування і кожна четверта зазнала будь-якого іншого виду сексуального насильства. Ми маємо сприймати цю ситуацію як зріз статистики, незалежно від того, де людина працює, чи є вона представником духовенства, чи ні.
Зазвичай люди, які здатні до вчинення насильства над дітьми чи сексуальних злочинів, йдуть якраз працювати туди, де є доступ до дітей, це можуть бути вчителі, тренери, вихователі, волонтери, працівники інтернатів, також може бути і духовенство. Звісно, випадки, коли злочинцями є батьки щодо своїх дітей, досить рідкісні. Ми мусимо розуміти, що такі люди існують і вони мають різні професії. І тому не маємо права узагальнювати, генералізувати. Якщо вчитель, до прикладу, фізкультури вчинив сексуальне насильство, це не означає, що всі вчителі фізкультури або всі вчителі – гвалтівники. Так само і у випадку духовенства. Варто навпаки зазначити, що Церква одна з небагатьох, яка на рівні інституцій визнає існування такої проблеми і говорить про потребу застосування превентивних навчань на всіх рівнях.
Чи могли б ви розповісти детальніше про ці заходи?
Говоритиму про Українську Греко-Католицьку Церкву. Вже два роки існує наш Центр гідності дитини. В липні минулого року Синод єпископів УГКЦ прийняв політику поведінки з дітьми, вона називається «Норми та правила поведінки з неповнолітніми і вразливими особами». Ці норми зобовʼязують кожного священника, працівника Церкви, будь-кого, хто має відношення до роботи в Церкві з дітьми, пройти спеціальний тренінг по захисту дітей, який розкриває, власне, що таке захист дітей, усі правила поведінки з дітьми, вчить, як бачити людей, здатних кривдити, як бачити скривджених дітей, як їм допомагати, куди звертатись. Ми вже почали імплементацію цієї політики в Церкві. Минулого тижня закінчилось навчання у Сокальсько-Жовківській єпархії, наступного тижня відбудуться такі навчання у Стрийській і вже були проведені у Бучацькій єпархіях. Окрім того, ми розробляємо академічні курси для семінарії, УКУ, нас запрошують читати лекції на магістерські програми для катехитів.
Також в нашій Церкві є люди, відповідальні за зголошення злочинів насильства, які стосуються духовенства. Це здебільшого команди людей, серед яких є психолог та каноніст. Загалом це близько сорока людей і для них проводимо спеціальні формаційні програми, де вони мають нагоду глибоко вникнути у специфіку проблеми сексуального насильства та роботи з нею.
Прийнята політика Церкви зобовʼязує на рівні парафії визначити людину, яка відповідатиме за безпеку, за те, щоби читалися інструктажі для батьків та дітей заради створення безпечного середовища. Наше завдання – створити запобіжники там, де це можливо. Є країни, де на державному рівні прийнято примусові безпекові заходи – особи, які працюють з дітьми, мусять проходити спеціальні тренінги. Ми б хотіли таку систему запровадити і в Україні і це насправді важко, бо люди не хочуть розуміти того, що небезпека може бути дуже близько.
Насправді справжньою проблемою для дитини є повідомити про факт насильства. Чи розроблено якісь рекомендації для цього?
Ми розуміємо, що тут дуже важливо саме, щоби відбувались безпекові інструктажі, щоби дитина знала, що є хтось, кому можна розповісти про свою проблему. З іншого боку, не менш важливо, щоби відповідна людина була справді обізнана із специфікою проблем насильства, щоби несла відповідальність за те, що їй довіряють.
Все, про що ми досі говорили, – це заходи, які реалізують в церковних структурах. Чи відбувається інтеграція із державними закладами освіти?
На рівні держави зараз відбувається обговорення безпечної школи і все зводиться до запровадження офіцерів безпеки, але вважаю, що цей підхід не надто результативний. Має відбуватися превенція на рівні системи освіти і кожен вчитель має розуміти, як реагувати на ті чи інші виклики. Ми працюємо над дослідженням світового досвіду розуміння, що таке безпечна школа і намагатимемось запроваджувати такий досвід у нас в Україні.
Ефективний механізм – працювати на випередження, а не реагувати на те, що вже відбулося.
Розмовляла Тетяна Трачук
