Все, що варто знати про молитву святого Єфрема Сирина

Читай також

  • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Все, що варто знати про молитву святого Єфрема Сирина

          Продовжуємо наш великопосний шлях і також нашу розмову про богослужіння і молитви Великого посту, які говорять найперше про характер самого посту – у чому він полягає.

          Сьогодні говоримо про дуже коротку і змістовну молитву, авторство якої приписують св. Єфрему Сирину. Ця молитва – своєрідна емблема посту. Майже кожне богослужіння під час посту завершується нею. Молимося її тричі, разом з поклонами.

          Розпочинається молитва звертанням, в якому закладена основна думка не лише посту, а загалом нашого християнського життя.

          Господи і Владико життя мого!

          Цими словами ми підкреслюємо дуже важливу істину – що Господь є володарем життя, владикою. Тобто, все контролює і всім опікується – з любові і милосердно. Ніщо без Божої волі у світі не стається.

          З цього виходить один важливий аспект – якщо Господь є владикою мого життя, то і я повинен жити відповідно до цього. Жити так, щоб покладатися на Нього, довіряти Йому. І усвідомлювати, що я створений на Його подобу. Господом є Він, а я є Його слугою.

          Далі св. Єфрем перелічує чотири духи, і просить, щоб Господь відігнав їх від нього:

          Духа лінивства, недбальства, владолюбства і пустомовства віджени від мене.

          Коли ми говоримо про якісь злі речі в нашому житті, ми переважно зупиняємося на вчинках. Однак тут преподобний Єфрем говорить про духів. Це дуже важливо, бо гріх якраз починається у духовному вимірі і аж тоді переходить у тілесний. Ми часто навіть у мові говоримо, що хтось живе якимось духом. Живе тим, що його наповнює. І те, що нас наповнює, відтак виливається у вчинки.

          Корінь гріха лежить у духовній проблемі. Тому ми молимося, щоб Господь почав нас лікувати зі самої середини – відганяв від нас духів, які потім стають причиною вчинків.

          Лінивство (у старослов’янських текстах вжито униніє, яке має набагато ширше і трохи інше значення) – це стан, коли ми не хочемо чогось робити. Униніє – це стан духовної апатії, нехіті, нидіння. Коли нам не просто не хочеться – у нас нема енергії, нема бажання щось робити. І ми просимо Господа звільнити нас від цього духовного паралічу.

          Недбальство – воно може мати багато різних форм, найпоширеніша – занедбання своїх обов’язків, справ. Сьогодні дуже хитро в життя людини підібрався інший вид недбальства – трудоголізм – ми багато робимо в одній сфері життя, від чого потерпає інша сфера. Наприклад, коли дуже багато працюємо – не приділяємо належної уваги сім’ї чи друзям. Може потерпати також наше духовне життя і здоров’я.

          Тобто, занадто ефективне виконання одних справ веде до занедбання інших.

          Далі слідує владолюбство.

          Думаю, ці всі духи органічно пов’язані між собою. Бо переважно людина, яка не може дати ради зі собою, не має достатньо сил, натхнення чи бажання робити щось чи просто організовано поводитися, вона тоді починає наводити порядок з іншими. Вона починає проявляти владу, яку спершу мала б проявляти над собою – самоорганізувати і самоопанувати себе – починаю цю владу використовувати в стосунку до інших. І так з’являється оце любоначаліє – коли я хочу панувати над іншими і хочу, щоб мої бажання і думки виконувалися.

          Це дуже велика спокуса, яка часто в історії, в тому числі Церкви, повторювалася і стає причиною багатьох бід і нещасть.

          Пустомовство – це дуже широка тема. Церковна традиція присвячує дуже багато уваги тому, що, коли і як ми говоримо. Дар слова вважається одним з найвищих дарів, бо тільки людина може висловлювати свою думку. При цьому може говорити важливі суттєві речі, а може просто багато говорити. І це проблема, бо наші слова впливають позитивно або згубно на нас і оточуючих. Святі Отці навіть говорили , що краще кинути навмання камінь, ніж слово.

          У цій молитві ми просимо, щоб наші слова не були пустими. Щоб ми говорили те, що лежить у нас на серці. І щоб не використовували слів, щоб закрити, завуалювати наші вчинки.

          Наступна частина молитви – це прохання про чесноти, про добрі духи:

          Духа чистоти, смиренності, терпеливості і любові даруй мені рабу Твоєму!

          Чистота. Я б знову вдався до церковнослов’янського слова ціломудріє, яке є ширшим, бо стосується цілої людини – душі, духа і тіла, на противагу до чистоти, під якою розуміємо передусім тілесну.

          Просячи чистоти/ціломудрія, ми просимо Бога бути цілісними, гармонійно поєднаними.

          Покора, як і попередній термін, часто розуміється дуже поверхово – як зовнішня покора, хоча внутрішньо ми можемо бути незгодні підкорюватися. Церковнослов’янське смиренномудріє передбачає більший зміст – я не тільки покірно поводжуся, але і думаю покірно. Моя повидінка виходить зі середини.

          Святі Отці кажуть, що окреслити смирення майже неможливо, дуже важко. Тому радять дивитися на Христа, який є образом смирення і сам про себе сказав: «Я смиренний серцем». Це життя у правді про самого себе, коли я сприймаю себе таким, яким як я є у світлі Божого Закону і не потребую вивищуватися над іншими, критикувати їх.

          Терпеливість – це вміння чекати, твердо, наполегливо і мужньо.

          Любов – це зміст життя, зміст Євангелія. Любов до Бога, до себе і ближніх.

          Так, Господи, Царю! Дай мені побачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь.

          Бачити свій гріх – це не так і просто. Священники часто говорять про те, що людина під час сповіді кажуть: «Я не маю що сказати, я не маю гріхів». Святі Отці казали, що бачити свій гріх набагато важливіше, ніж бачити якісь небесні видіння. Тому що гріх – це те, що відділяє нас від Бога, від джерела нашого життя. І коли ми виявляємо цю причину, цей бар’єр, який віддаляє нас від Бога, – ми тоді можемо з ним боротися і йти до Бога.

          Коли ж ми не бачимо своїх гріхів – це проблема, бо не можемо тоді працювати над собою (бо нема над чим) і також починаємо осуджувати інших – людина, яка не бачить колоди у своєму оці, але бачить скалки в оці інших. Це природній наслідок. Коли ж я починаю бачити свої проблеми – стаю більш поблажливий до інших.

          Фальш осудження полягає у тому, що це Бог найперше є суддею усіх.

          Вкінці молитви ми благословляємо Його, тобто, говоримо добрі слова – визнаємо Його гідним, знову називаємо Його володарем нашого життя.

          Раджу молитися цю молитву не лише під час богослужінь, але включити її у своє приватне молитовне правило і впродовж кожного буднього дня Великого посту її з поклонами промовляти.

          Максим Тимо, викладач УКУ

          Читай також

        • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
          • Оціни

            [ratemypost]