Христова Церква має унікальну природу: заснована самим Богом, але складається з людей – праведних і грішних, більш здібних і менш, вчених і не дуже, високих і малих, худих і … харизматичних. Бог кожного з них кличе в особливий час і спосіб, щоби вони відчитали і сповнили місію, для якої були створені і покликані. І вже від самої людини залежить, наскільки якісно і ефективно вона використає Богом даний час життя, який, на превеликий жаль або на щастя, є обмеженим.
Сьогодні після Літургії я отримав вістку, що десь над ранком переставився до вічності мій найвірніший і дуже давній друг отець Григорій Назар.
Спочатку не міг в це повірити, оскільки ще кілька днів тому, а саме у п’ятницю 12 травня 2023 року, ми разом з ним у Свято-Іванівській Лаврі служили спільно Літургію. Він приїхав з Польщі до України разом зі своїми батьками Катериною та Іваном, а також сестрою Аґатою, щоб відвідати родичів в Бережанах і Давидові. Адже батьки отця Григорія є переселенцями. На цю подію приїхав спеціально владика Теодор Мартинюк з Тернополя, оскільки ми усі разом вчилися у Люблінській Духовній Семінарії, а також вірно приятелювали.
Цю поїздку Гриць планував віддавна, оскільки хотів зробити разом з сестрою подарунок своїм батькам, які влітку святкуватимуть 50-літній ювілей подружнього життя. А сам він 2 червня 2024 року повинен був святкувати 50-літній ювілей життя. Після Літургії ми зробили спільну знимку на пам’ять, опісля довго розмовляли, згадували та планували за спільною трапезою у монастирі.
Вістка про його смерть стала для мене громом серед ясного неба, адже він не хворів на якісь тяжкі хвороби. Мав як на вік свої проблеми зі здоров’ям, які не віщували радикальних змін. Відразу подзвонив до його сестри Аґати, яка, не чекаючи мого питання, відразу сказала: «Отче, так є, то правда. Гриця вже немає серед нас». Вчора звечора заснув і не прокинувся. Сьогодні, у одну з неділь після Пасхи, він вперше спожив Святу Тайну Вечерю, якою є Літургія, разом з Тим, хто її встановив.
Щиро зізнаюся, що мені важко є писати по живих слідах, коли ще проводиться медична експертиза і планується похоронний порядок. Однак, відчуваю у сумлінні потребу написати саме сьогодні кілька слів про мого вірного друга отця Григорія Назара спомин. Нехай він буде публічним словом моєї вдячності батькам за Сина і сестрі за Брата!
Григорія я вперше побачив у 1992 році в Циганку – маленькому селі на півночі Польщі, де знаходиться українська церква і хата священника. Саме сюди кожної неділі з’їжджаються на Літургію люди, які в силу різних обставин опинилися на цих землях. Найбільше з них проживає у сусідньому містечку Стеґна. Саме тут проживають до сих пір батько і мати Григорія.
На той час парохом церкви був монах студит отець Яків Мадзелян. Саме він запросив на літній табір дітей з України, серед яких був і я. Оскільки на той час я добре володів церковним Уставом і співом, отець Яків призначив мене відповідальним за літургійне життя в часі табору. А Григорій був головним прислуговуючим, який виконував функції паламаря. Тоді ми і вперше зустрілися.
Коли у вересні 1994 року я приїхав до Люблінської Духовної Семінарії, то зустрів там і Григорія. Яка ж то була приємна несподіванка для мене зустріти знайому людину у семінарійних мурах! Його неможливо було переплутати з кимось іншим, оскільки його статура і вдача робили його унікальним та неповторним.
Ми разом пройшли дорогу семінарійної формації та разом весь час йшли пліч-о-пліч у священничому служінні. Коли служіння занесло мене до Італії, то він був дуже частим гостем у Римі. Коли ж повернувся до України, не було такого тижня чи дня, щоби ми не здзвонилися чи переписувалися. Він був вірним другом! Таких не здобувається, таких вимолюється, вони є справжнім даром Божим!
Про отця Григорія можна написати цілі книги споминів та його висловів. І, мабуть, якщо Бог дозволить, зроблю це згодом. А нині хочу звернути увагу тим, які його знали або не знали на найголовнішу рису його служіння, якою він дуже дорожив і нею жив. І, очевидно, це було молодіжне душпастирство!
У Церкві багато людей виконує різні уряди і через те є знаними громадськості. Гриць – саме так ми його називали у священничому середовищі – був знаний майже в усій УГКЦ. І не через те, що займав поважні посади, але саме через свою статуру і харизму. Коли хтось казав, що приїхав отець Грицьо, то не треба було уточнювати, про кого йде мова. Усі і так знали.
Він дуже любив молодь, а молодь його. Де б не проходили якісь зустрічі молоді, він там був. Згадати хоча б сесію Патріаршого Собору «Молодь у Церкві третього тисячоліття», яка проходила у 2007 році в Києві, або Світові Дні Молоді!
Служити молоді – це був дар, що йому дав сам Бог! І він не міг тим даром не ділитися. Він постійно почувався зобов’язаний бути поруч з молоддю у її крокуванні за Христом. Він був справжнім молодіжним патріархом, справжнім татом для кожної молодої людини. І то не з уряду, але з покликання. Він намагався достукатися до кожного, навіть того, на якого б багато священників махнули рукою як втрачений варіант.
Пригадую одну історію з часів, коли він ще був дияконом. Жив у Семінарії у Любліні, але кожні вихідні їздив до Перемишля на катехизацію молоді. Так ось, прийшлося йому пояснювати молоді тему передподружньої чистоти і її цінності. Безумовно, це дуже складна для пояснення матерія для молоді, оскільки у такому віці гормони досить часто беруть верх над розумом і волею.
Гриць вирішив у своєму представленні вийти з позитивного. Він спеціально у Любліні купив два торта, щоби вистачило усім учасникам катехизи. Приїхав до Перемишля, приніс ті торти до класу. Почавши урок, поставив їх на вчительський стіл та відкрив. Усі аж слину почали ковтати, дивлячись на їх вигляд і смакуючи їхній запах.
І ось почав Григорій пояснювати молоді, що людська сексуальність є подібною до тих тортів, коли воно сповита любов’ю. Але любов’ю не егоїстичною, але такою, яка дорожить іншою людиною і бажає для неї добра. Однак, якщо цю сексуальність використати неправильно, то можна зіпсувати весь смак і вигляд.
У той час один з учнів запитав: «А як це, Отче?» «А ось так» – відповів Григорій. І тут йому прийшла до голови геніальна ідея. Він взяв один з тортів в руку і одним сильним розмахом руки розмазав той торт собі в обличчя. Щоправда, як сам згадував з усмішкою, не розрахував сили і так себе вдарив у лице тим тортом, що кров з носа пішла. Усі учні кинулися йому відразу допомагати, оскільки кров довго не можна було спинити. Все це тривало чи не цілих півгодини, а хвилини, які залишилися, молодь разом з Григорієм смакувала другий торт.
Він розповідав, що ця катехиза була найбільш кумедною у його житті, але водночас найбільш ефективною, бо наочно продемонструвала чим є передподружня чистота у любові і без неї.
Таких і подібних історій було ще дуже багато. Годі їх усіх згадати сьогодні. Треба часу.
Дивовижним є той факт, що Господь покликав Григорія до себе у день Матері, а також у період, коли у Церкві споминається об’явлення Матері Божої у Фатімі. Він дуже мав велику любов і набожність до Матері Божої. Мабуть тому, сьогодні вони прийняла його у свої обійми як Мати усіх тих, що живуть на землі!
Мати Божа і Мати наша, прийми на свої долоні душу мого вірного друга священника Григорія і передай в руки Твого Сина Ісуса! Нехай він почує з його уст знаменні слова: «Прийдидомене,сину!Змагавсятидобримзмагом,свійбігзвершив,вірузберіг.Теперприймивінецьправедности!»
Львів, 14 травня 2023 року Божого
