«…І знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 16).
Разом із Богородицею в самому серці тайни Христового Різдва присутній св. Йосиф. Можна припустити, що саме його першим, а не Марію, зустріли пастирі, які прибігли до вертепу. Марія, як і належить Матері, була, мабуть, біля Дитяти. А св. Йосиф, як чоловік й опікун, напевно, чував цієї ночі при вході до вертепу чи стаєнки, охороняючи великий скарб, який доручив його опіці сам Отець Небесний устами Ангела: «Йосифе, сину Давидів, візьми Дитятко та Його Матір!» (див. Мт. 1, 20. 2, 13).
Дехто навіть (Паоло Анточі, коментуючи картину Федеріко Фіорі «Вертеп»), говорить про «двері стаєнки, які відкрив святий Йосиф» для пастирів. Втім, св. Йосиф відкриває не лише «двері стаєнки», за якими сховані Марія з Божим Дитям, ̶ він відкриває перед нами двері до таємниці праведного християнського життя, навчаючи, як слід по-Божому на світі жити і як потрібно з Богом помирати. І хоч у Євангеліях не знайдемо жодного записаного слова, яке вийшло з уст цього «праведного чоловіка» (Мт. 1, 19), усім своїм життям св. Йосиф дає нам безцінний урок християнської праведности, постаючи перед нами як Вчитель, Батько, Покровитель.
Він є для нас великим Учителем духовного життя, життя під натхненням Святого Духа, а не під впливом людських пристрастей, емоцій, розрахунків. Посеред різних випробувань і криз, яких земне життя йому не ощадило, він засвоїв біблійну мудрість, котра каже: «В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї ̶ ваша сила» (Іс. 30, 15). Знаменно, що ці слова записав той самий пророк Ісая, котрий передбачив народження Еммануїла від Діви (див. Іс. 7, 14), ̶ незбагненну тайну, до якої був запрошений і св. Йосиф. Тож він навчає нас посеред клопотів і криз життя віднаходити духовну рівновагу в молитві, шукати світла у слуханні Бога та Його ангелів-посередників, будучи готовими до «навернення», щоб встати і зробити те, до чого закликає Бог (див. Мт. 1, 24; 2, 14.21). А понад усе вчить нас безмежно і безумовно довіряти Богові, у всіх обставинах життя!
Як батько, св. Йосиф вчить нас шанувати людський труд, щоденні людські обов’язки – родинні, суспільні, професійні. Працю, щоденні обов’язки не слід вважати перешкодою для нашого освячення, а навпаки – місцем і простором, у якому це освячення реалізується, за волею Всевишнього. Бо навіть у раю Адам не бив байдики, а «порав і доглядав райський сад» (див. Бут. 2, 15), виконуючи заповідь Творця: «Наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Таким чином наш прабатько не лише своєю молитвою – спілкуванням з Богом, але й працею славив Бога. То ж давнє монаше правило ora et labora ̶ «молися і працюй» має глибоке біблійне коріння і залишається актуальним для людей всіх часів. Очевидно, що св. Йосиф, будучи законним батьком для Ісуса, не лише навчав його молитов, але й привчав і залучав Його до праці, освячуючи Божою присутністю щоденний людський труд.
Бо там, де людський труд не є освячений Божим Законом і Божим Духом, він перетворюється на засіб поневолення і визиску, позбавляючи трудящу людину її гідности, завдаючи страждань, а то й – несучи зі собою смерть. На це звернув увагу Святіший Отець Франциск у проповіді на Різдво Христове цього року: «Ісус народжується там, де гідність людини зазнає випробувань. Він об’являє себе передовсім пастирям – бідним людям, які працювали. Бог цієї ночі приходить, щоб сповнити гідністю тяжкість праці. Пригадує нам, як важливо через працю дарувати людині її гідність, а також – надавати гідність людській праці, щоб людина була володарем, а не рабом праці. У День життя повторюємо: досить померлих в місцях праці!»
Святий Йосиф знає біль батьків, позбавлених гідности через безробіття і матеріальні нестатки, бо сам зазнав такого ж болю, не змігши знайти у Вифлеємі затишне і достойне місце для дружини, що мала от-от родити, а потім в чужому краї шукаючи рятунку для сім’ї. То ж він є Покровителем усіх родин, а особливо тих, котрі переживають труднощі, клопоти, кризи. Крім цього, 1870 року Папа Пій ІХ проголосив його Покровителем великої Божої родини на землі – Католицької Церкви. А вже сам Божий люд вшановує цього святого як Покровителя доброї святої смерти. Бо як св. Йосиф прийняв із рук Небесного Отця Ісуса і Марію, з якими жив, яких любив, яким служив усе своє життя, ̶ так само наприкінці його життя Ісус і Марія передаватимуть Небесному Отцеві його безсмертну душу. А сам він стане співчутливим й успішним заступником для всіх, хто за його посередництвом проситиме в Бога останнього дару на землі, від якого залежить наша вічна доля: «християнської кончини життя нашого безболісної, бездоганної, мирної і доброго одвіту на страшнім судищі Христовім».
То ж можемо у вірі сподіватися, що на порозі вічності на нас чекатиме не лише св. Петро «з ключами у руках», але, правдоподібно, і св. Йосиф, який відкриє перед нами двері Дому Отця Небесного і запросить ласкаво досередини. Дай, Боже!
Молитва. Ісусе! Маріє! Йосифе! Вам віддаю своє серце, тіло й душу. Ісусе! Маріє! Йосифе! Будьте при мені в хвилину моєї смерти! Ісусе! Маріє! Йосифе! Нехай при Вас віддам у мирі духа мого. Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 151-155.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
