З роками мене все більше вражає скільки у цьому світі людей потребують підтримки — молитвою, мудрістю, розумінням, прийняттям, правильними реакціями, тихою присутністю. Якщо ми когось сьогодні підтримуємо, то вже завтра ми самі цього потребуватимемо. Так влаштоване життя. Ми всі є дуже пов’язані. Мабуть, набагато більше, ніж думаємо. Часто ми ніби міняємось місцями. Підтримка – це витончене мистецтво бути. Бути поруч. Пригадалося з досвіду минулого як одна особа вміла зігрівала поглядом, хоча з неї інколи складно було витягнути слово. Так інколи трапляється у житті.
Про це пізніше свідчили багато людей. Але тоді я цього не розумів і певно не був би здатний докладно описати. Ця людина була від природи маломовною. Але що з того? Вона носила у собі якийсь прецінний діамант тиші. Винятково це проявлялося у ній в кінці життя… Особливе променювання доброти, прийняття цілком заміняло беззмістовну і метушливу многоту слів безлічі крикунів. Як же це важливо! У часі війни ми всі потребуємо підтримки.
Війна, як якесь потворне чудовисько, б’є по всьому світлому і високому. Примітивно зводити її тільки до фронту. Її ціль – безпощадно знищувати і опоганювати. Все, що змістовне, добре і світле. Зовнішні війни є лише апогеєм цього страшного процесу. Маховик зла як і його слуги мають набагато більше опцій і варіантів. Дай, Боже, нам бачити це у щоденному житті, особливо там, де не літають кулі.
Здається набагато важливіше носити оцю підтримку у собі, ніж бутафорно марнославити нею на всі боки. Якщо вона живе у справді доброму серці, то, повірте, буде проявлятися ніби нізвідки у найбільш потрібні моменти життя. І про це не варто перейматися багато.
