Довіра життєво необхідна та смертельно вразлива

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Довіра життєво необхідна та смертельно вразлива

          Одними із найстрашніших слів, які ми можемо почути у своєму житті, є фраза: «я більше тобі не довіряю». Вона свідчить про розрив стосунків між людьми, про непоправну завдану кривду, про небажання подальшого відновлення і полагодження взаємин. Вона не просто про тріщини, але про розлам, який вже не можна, здавалося б, склеїти докупи. Тож, очевидно, що ми би ніколи не бажали цього чути чи говорити.

          Довіра є доволі крихкою і вразливою дійсністю у нашому житті. Вона вимагає щоденних безперервних зусиль для її покрокового розвитку і подальшого збереження. Про це знає кожен, хто будує будь-які взаємини: чи то кохання, чи подружню або сімейну любов, а чи навіть партнерські відносини. Як і знають, наскільки легко цю довіру у взаєминах можна втратити. Про це знав і батько із сьогоднішньої притчі, то ж забезпечив своїх синів не лише матеріально, але й духовно. Забезпечив настільки, що молодший не відчуває ані крихти страху чи сорому, приходячи до нього за своєю часткою спадщини. І водночас бажаючи розірвати ці довірливі стосунки з сімʼєю. Тож після такого мимоволі у нашій голові виринає ще більш важливе запитання: а чи можна довіру відродити, чи навіть воскресити?

          Гріх як дефіцит довіри

          Молодший син відмовляється від стосунків із батьком і старшим братом. Певним чином, він зраджує довіру своїх рідних, бажаючи торувати власний життєвий шлях відокремлено. Зруйнувавши ці стосунки, він водночас втрачає власну синівську ідентичність, тобто з власної волі перестає бути сином для свого батька. Варто підкреслити, що саме він відкидає своє синівство, а не батько позбавляє його.

          Відтак він розпочинає будувати інші стосунки, іншими словами, розпочинає переносити свою довіру із родинних взаємин на матеріальні речі – частку спадщини. Саме вона впродовж певного періоду забезпечує йому товариство. Проте, так триває недовго. Як тільки він розтрачує багатство, зникають і його т.зв. «друзі». Він залишається самотнім, відкинутим навіть власними співвітчизниками, які перестають бачити у ньому юдея, тож і доручають стадо свиней. Не маючи можливості навіть скуштувати стручків, призначених для свиней, він розпочинає застановлятися над власним трагічним становищем. І, зрештою, визнає: саме він розірвав стосунки довіри у родині, він відмовився від синівства, і тим самим, поступив негідно. Однак, надія на батьківське любляче серце спонукає його повернутися додому, хоч би й наймитом.

          Цікавий життєвий шлях, чи не так? Шлях, яким неодноразово проходить кожен із нас, здійснюючи гріх. За допомогою цієї притчі Христос демонструє своїм учням і нам з вами трагічну реальність гріха. Зрада безмірної Божої довіри, втеча з рідного дому, втрата Божого синівства, намагання вияву самодостатності через бунт і, зрештою, плачевні наслідки у вигляді страждань, – усе це різні етапи гріховного шляху.

          Божа довіра, яка зціляє

          На щастя, для молодшого сина ця історія завершується щасливо. Він повертається додому, щоби служити наймитом, а отримає нову одежу, перстень та святковий бенкет. Він отримає від свого батька обійми прощення і милосердя та черговий кредит довіри. Не вимовивши й однієї фрази, він повертає собі синівство. Бо у серці свого батька він його не втрачав, завжди залишаючись улюбленою дитиною. Саме так воскресає довіра – через черговий ризикований вияв довіри. Саме так молодший син отримує зцілення – через черговий вияв довіри. Саме це не сприймає незадоволений життям і своїм становищем ще один заблуканий старший син – черговий вияв довіри батька до своєї дитини.

          Недарма ця притча у літургійному році приготовляє нас до Великого посту. Недарма саме сьогодні Господь вчергове нагадує кожному із нас про свою безмірну довіру, знову прощаючи і виявляючи довіру. У кожному Таїнстві Сповіді ми представляємо перед Богом через священника свої гріхи, свої проступки та усе вчинене зло не просто як нагадування чи окреслення проблеми. Це вияв нашої довіри до єдиного Спасителя і Цілителя людських душі і тіла. Ми приносимо Богові і віддаємо у Його руки ті моменти і ситуації нашого життя, у яких нам не вистачає стійкості, витривалості та мужності протистояти злу й спокусі, ті моменти, у яких ми відчуваємо себе ослабленими і безпорадними перед злом. І Господь обіймає нашу неміч, увіходить у це зранення, щоби нас підійняти, зцілити і воскресити. Адже Божа сила проявляється у людському безсиллі, а Божа довіра – у людських моментах недовіри.

          Отець Іван Вихор

          Фото: Євгеній Малолєтка. Віктор Колесник плаче на тілі своєї загиблої дружини Вікторії Колесник після російського бомбардування житлових будинків Харкова 7 липня 2022 року.

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.