— Я не розумію… Ти кажеш про вдячність, але як можна бути вдячним, коли все навколо розвалюється?
— Ах, мій друже, ти знову дивишся не туди…
— Як це — не туди? Всі кажуть, що потрібно бути вдячним, але як? За що? За біль? За втрати? За поразки?
— Ти знаєш, що означає слово «Євхаристія»?
— Це ж… літургія, таїнство, молитва…
— Так, але його корінь — грецьке εὐχαριστία (eucharistía). А знаєш, що воно означає?
— Ні…
— «Подяка». Розумієш? В самій суті нашої віри — вдячність. Христос, перед тим як віддати Себе за нас, взяв хліб і вино, підняв очі до неба і подякував.
— Але ж… Він знав, що Його чекає!
— Саме так. І все одно сказав «ευχαριστώ» (efcharistó), подякував Отцю. Не тому, що було легко, а тому, що бачив більше.
— Але я не Христос. Як мені навчитися такій вдячності?
— Вдячність — це не почуття, а рішення. Це погляд, спрямований не на втрати, а на дари.
— Але які дари?
— Дихання в грудях. Сонце над головою. Друзів, які поруч. Кожен удар серця. Кожен новий день. Навіть труднощі — дар, бо вони формують тебе.
— Ти справді думаєш, що це змінить щось у мені?
— Я знаю. Коли людина каже «ευχαριστώ», її серце змінюється. Бо вдячність — це ключ до миру.
— Тоді… ευχαριστώ.
— o Θεός γελάει. Бог посміхається.
28.03.2025
образ: S. Perczak
