Ми часто забуваємо, що Христос не прийшов, щоб Його полюбили всі. Він прийшов, щоб сказати правду, а правда — ріже. Вона розділяє. Вона витягує нас з тіні. Вона змушує обирати: або світло, або темряву. А люди люблять темряву більше за світло, бо їхні діла лукаві.
І якщо Христос сьогодні увійшов би в наші міста, наші церкви, наші суди, наші домівки — ми не впізнали б Його. Ми не витримали б Його погляду, Його мовчання, Його любові, що викриває. Ми сказали б: «Хто Ти такий, щоб нас судити?» І знову прибили б Його — не до хреста з дерева, а до хреста байдужості, цинізму і власної зручної моралі.
Бо ми будуємо релігію без Христа. Ми створили ідеал, в якому Ісус – лише символ, а не живий Бог, Який кличе до зміни життя.
Та й досі Він стоїть перед «судом» людського серця — як Той, Хто мовчки дивиться в очі, чекаючи, коли нарешті хтось промовить: «Господи, помилуй мене, грішного…»
І в цьому єдиний наш шанс — покаятись. Поки ще не пізно.
Джерело: о. Іван та Наталя Пецюх
