КНИГА ІОВА

• «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї.
• Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся.
• Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти?
• Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить?
• Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних,
• що ти шукаєш у мене провини, ! розвідуєшся, чи є гріх у мені,
• хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї?
• Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш?
• Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути.
• Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром?
• Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене.
• Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух.
• Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе:
• якщо грішу, - за мною назирати | й гріха мені не відпускати.
• Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я - не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою!
• Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич.
• Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене.
• Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, - мене не бачило б ніяке око.
• Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину.
• Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи,
• поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні,
• в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.»