КНИГА ІОВА

• Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
• «Хіба ж відповідає мудрий пустим знанням, | сповняє своє нутро східнім вітром,
• сперечаючись недоречними словами, | промовами, в яких немає користи?
• Ти навіть відкидаєш богобоязливість, | і касуєш побожність перед Богом.
• Твоя вина навчає уста твої, | ти вибираєш бесіду лукавих,
• тим і осуджує тебе рот твій, а не я! | І власні твої уста свідчать проти тебе.
• Хіба ти перший з людей народився, | побачив світ перед горбами?
• Хіба ти слухав Божої наради, | присвоїв собі мудрість?
• Що знаєш ти, чого б ми не знали? | Що розумієш, чого б ми не розуміли?
• Є сивий та старий також між нами, | що перейшов віком і твого батька.
• Хіба для тебе мала річ - Божа втіха | та тихе слово, сказане до тебе?
• Чого пориває тебе твоє серце? | Чому очима гордо позираєш,
• коли звертаєш проти Бога гнів твій | і твоїм ротом верзеш такі речі?
• Що таке людина, щоб була чистою? | Як бути справедливим тому, хто родиться від жінки?
• Якщо й своїм святим не йме він віри, | і небеса нечисті перед його очима,
• оскільки більш гидка й зіпсована людина, | що, наче воду, п'є беззаконня.
• Я поясню тобі, мене послухай! | Я оповім те, що сам я бачив,
• що оповідають мудрі, | не таївши нічого, за предками своїми.
• Їм одним земля дана була, | і ні один чужинець не скитався між ними.
• Поки віку у злого - себе самого мучить; | протягом призначених гнобителеві літ
• жахливий крик лунає у його вухах; | серед повного спокою на нього нападає грабіжник.
• Не сподівається, що повернеться із пітьми, | і всюди меч перед собою бачить.
• Його кидають на їжу коршакові. | Він знає, що над ним біда нависла.
• День темряви його жахає, | нужда й тіснота на нього насідають, | немов той цар, готовий кинутись до бою.
• Він здіймав свою руку проти Бога, | він хоробрував із Всемогутнім.
• З випростаною шиєю біг проти нього | захоронений грубими щитами.
• Обличчя його набрякло салом, | боки поросли жиром.
• Він жив у зруйнованих містах, | у домах, де ніхто більше не жив, | бо вони були готові завалитись.
• Не забагатіє він, розвіється його достаток, | і не простягнеться його тінь по країні.
• Він не втече від мороку, | вогонь спалить його ніжне галуззя, | а цвіт його обіб'є вітер.
• Нехай не покладається на свій зріст високий, | знаємо бо, що то - марнота.
• Віття його зів'яне передчасно, | його галуззя не буде зеленіти.
• Мов виноградина, він скине недоспілі грона | і, наче маслина, цвіт свій зронить.
• Так! Кодло нечестивого буде безплідне, | і вогонь пожере шатра продажних.
• Хто зачав зло, той породить нещастя; | нутро його готує злуду».